Скоро настане наша весна,
А з нею прийде цвітіння бузка,
А з нею піде життя до гори
Та будемо гуляти ми.

Щойно пройде наша весна,
А з нею прийде нова пора,
А з нею піде старе забуття
І буде в нас нове життя.

Коли упливе літа тепло,
А з ним і гуляння — все одно.
Зато будем разом, як колись,
Зато будем разом назавжди.

Обожнюю час проводить з тобою,
Бо живим відчуваю себе.
Люблю я просто бути собою
Та безмежно кохати тебе.
Лесь-Армандо

Хочеться спати. Урок історії.
Голос цієї пані — це сни.
Якесь захоплення моєї території,
Думок ліквідація, якісь ще пани.

Ви не подумайте, історія цікава мені.
Всякі походи, теорії, згоди.
І в мить я зловив ту думку в собі:
Наша історія — суцільні пригоди.

Дисиденти. Арешти. Тюрма.
Поети. Полювання. Не спокійне буття.
Сучасність. Революція. Війна.
Анексія. Знищення — модерне життя.
Лесь-Армандо

Всі ми колись станем лиш спогадом.
Буде пам’ять про нас, мов історія.
Де ми закінчим — для мене є догадом,
Бо наше життя — філософія.

А що ж таке є життя?
Період часу у безкрайньому просторі.
Життя — лиш відносне поняття,
Яке всі ми проходим осторонь.

Для когось кохання — усе.
Комусь довподоби самотність,
Плином часу яка нас несе.
А є ті, яким важлива угодність,
Примха, задля якої готові на все.
Лесь-Армандо

Погода показує мряку:
Дощ моросить, і хмари густі.
Вже рік минув, але не забув я ту дату,
Коли втратив ту частину в собі.

Від людей часто я чую:
«Час летить так швидко…»
Ніби спеціально драматизують…
Як же ж мені від цього гидко.

Батьку, не були ми як друзі.
Не були шляхом на одній смузі,
Але щось таки у нас спільне було…
Музичне! Струнами в мені загуло.

Ти не любив мене як сина…
Але ненавидіть тебе я не можу.
В тобі все таки та любов жила,
Просто показати її не хотів.

Дякую тобі, тату, за все що я вмію,
Хоч часто з тобою сварились…
Про цей день забути я мрію,
Коли серце твоє перестало битись.
Лесь-Армандо

Навіть найближчі люди,
Не боячись твоєї осуди,
Розкривають спільні секрети…

Яким би не було спілкування,
Плачучи тобі про своє існування,
Ігнорує зачасту твої прохання…

Друг, коли навіть ти не правий,
Коли в очі усім говориш бурду,
Захищати буде твою чистоту,
Забуваючи, що все ж не правий.

Мені чомусь такий не дістався…
А може ще не знайшовся?
Чи то погано шукав,
А можливо як друг він для мене пропав…
Лесь-Армандо

Думаєте це дар?
Вміти сплітати акорди,
Відчувати мажори,
Відчувати мінори,
На слух знати всі ноти,
Все так же дар?

Практика кожен день.
Старання годинами.
Не життям обдарований учень,
Лиш навчився гітарою дихати.
Лесь-Армандо

"Чи бачили, як сакура цвіте?
А запах відчували?"
От і я не бачив ще тебе
Та й сакуру, яка цвіте.

Де бруківка, кави аромат,
Трамваїв гнівний дзвін, мов мат.
Зустрінемось з тобою там
І стишиться для нас весь шум і гам.

А де зв’язок між сакурою й Львовом?
Та просто тут:
Де Я,
Де Ти —
Нам не відомо.
Водночас близько,
Але все ж далеко знову…
Тому і порівняв я Львів і вишню;
Вона далеко,
Він все ж ближче.
Лесь-Армандо

Не показник твої слова.
Дії, Панно! Дій жадаю я!
Думаєш, що я сліпий?
Без сумніву, якщо потрібно — я такий.

Ночами в мережі тебе я жду,
Чекаю все ж твоє "люблю".
Говорив же я: «не показник слова»,
Але як почути їх від тебе хочу я.
Лесь-Армандо

Правда — це сарказм у розмові.
Тяжіє бошка від підлості й змови.
Люб’язно в лице тобі зуби голять,
А затилок готові за гроші продать.

Ой біда, друже, не роби ти цього,
Буде важко совість свою відіпрати.
На тобі свої зуби будуть гострити
Й спину твою ломом впрявляти.

Не думаєш ти завчас головою,
Бо так би ти жив без пробоїн.
Відчув на собі ти силу зною,
За свої дії й слова за спиною.
Лесь-Армандо

З тобою ми є не похожі.
Як пряна вишня, п’яні рожі.
З тобою ми таки є схожі.
Як вічі красні, гарні рожі.
Лесь-Армандо