Пізній вечір. І ніч. Скрізь погасли вогні,
Тільки місяць поволі проплив. наче лебідь,
Поміж хмарами в сивій холодній імлі
Заховався. І світить уже ледве-ледве.

Тихо-тихо навкруг. Задрімав очерет.
Заколисаний вітром й верба хоче спати.
Лиш берізки шепочуться, знають секрет,
Що для них нічка пише чарівну сонату.

2016 р.

А горобиновий вогонь
Спалахує яскраво,
Із теплих літечка долонь
Струмінь його стікає.

На сонці золотом горить
Та безліч іскор сипле.
Прошу, ти, друже зупинись,
Поглянь на диво-дивне.

Подумки в купіль ту пірнай,
Хай душу очищає,
В себе красу оту вбирай,
Що зветься рідним краєм.

2018 р.

Серед ночі темної, в гулкій тишині,
Де страх і смуток вже знайомі мені,
Стоїть зі мною пліч-о-пліч
Мій побратим, як брат, як клич.

У серці в нас одне бажання,
Не задля слави чи визнання,
А для майбутніх мирних днів—-
Захищати землю від ворогів.

Разом долаємо біль і втому,
Кожен день—- це крок до дому.
Та знаємо: якщо впаде один,
Другий підтримає, як рідний син.

Він —- мій щит, я —- багато речей,
Всвіті немає надійніших плечей.
І вірю я, що прийде час,
Коли побачимо свободи вальс.

А поки ми в буремнім краю,
Де ніч у хмарах зорю ховає.
Ми стоїмо в однім строю,
Щоб захистить землю свою.

Закінчилися набої в бою,
І тиша зависла, і мрії.
Тримав автомат, як долю свою,
Як символ своєї надії.

Ніч зійшла в цих днях лихих,
Стоїть серед ночі воїн.
А серце палке у грудях живих
Шепоче : “Немає набоїв”

Довкола —- мовчання та страх,
Ніхто не зрадить, не злякає.
Але що ж робити, коли в руках
Лиш тінь набоїв згасає?

Закінчилися набої, та є ще дух,
І воля в очах палає.
Бо навіть без зброї, без вправних рук
Герой свій шлях обирає.

Силою слова, з вірою в дні,
Він стане щитом для нащадків.
Хоч кулі скінчились, але не пісні,
Не згасне вогонь його спадку.

Мародери, стоп біля порога,
Світ не для грабунків, а для доброти.
Розруха й сльози —- це не перемога,
А шлях до прірви, зла і самоти.

Залиште те, що ви не придбавали,
Не руште те , що в серці в нас живе.
Краще б будували, а не обкрадали,
Краще в світ любов несли, нове.

Руки для праці, серце —- для любові,
Розум —- для думок, а не для брехні.
Мародери, прийдуть дні ваші судові,
Цей світ належить всім, ви не одні.

Місяць освітлює землю
Ніжним сяйвом своїм.
Я вулицею йду, крокую вперед,
А позаду лишається дім.
Величний казковий театр,
Де кожна ніч – це нова вистава.
Вона приходить та стелить по небу
Зіркове своє покривало.
А все , що я бачу навколо , – реальність :
Не сон, не уява.
Над головою сузір’я,
Чарівні його візерунки – це Творця,
Всевишнього малюнки.
Оксамитова темрява, і кожна зірка
Мерехтить таємничим світлом,
І тіло моє ніч обдуває приємним,
Хоч і холодним вітром.
І після роздумів про Всесвіт,
Про місце наше в ньому,
Я повертаю та йду знову
До рідного, до свого дому.
11.07.2025
В.Є. Панченко

ВИПРОВАДИНИ Й БАЖАННЯ

Добіг кінця…Ой ні, ще добігає,
Ще мить якась і пі́де він від нас,
Всі брами за собою закриває.
Та що чекає у Нові́м на нас?

Чекає що?.. От цьо́го ми не знаєм,
Не знаєм, що прийдешній принесе́,
Та ПЕРЕМОГУ в Господа благаєм,
А з нею наше ве́рнеться хай все.

Не знаємо ніхто Господніх планів,
Але благаєм Господа про МИР,
Щоб нам не додавалось більше ранів,
Наз́авжди щоб вступився вже упир.

Аби добіг – ще трішки залиши́лось,
Нехай з собою забере́ весь біль,
І пекло щоб від нас уже вступилось,
Хай ворог закрива свою́ артіль.

Нехай Старий з собою забирає
Всі наші бі́ди, горе і війну,
Ну а Нови́й нехай не пропускає
Війну жорстоку й вбивцю-сатану.

Нехай вже йде – він скупаний у кро́ві,
Останній подих, але й той в сльозах,
Його випроводжаєм у розмові
І за Нови́й бере́ одразу страх.

Нехай вже йде й з собою забирає
Усіх потвор із нашої землі́,
Хай їм усім бетон позаливає,
Нехай не линуть в засвіт журавлі.

Із фронту хай Нови́й всіх повертає,
Здоровими й живими хай верну́ть,
Хай нарід наш вже кров не проливає,
Хай ки́лим ПЕРЕМОГИ нам зітчу́ть.

31.12.2023 р.

©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2023
ID: 1002053

ВІЙНА ЗАБРАЛА

Війна забра́ла тисячі́ життів,
А може навіть це уже й мільйони,
Її до нас рашист-упир привів,
Йдуть з технікою цілі ешелони.

Війна забрала український цвіт
Й продовжує щодня їх забирати,
Вже другий розпочавсь десяток літ,
Продовжуєм в могилоньки лягати.

Війна забрала доньок і синів,
Ніхто й ніщо потвор не зупиняє,
Ще більше той упир оскаженів,
Вбиває й все з лиця землі стирає.

Війна забрала й пуп’янки малі,
Жалю́ не мають клятії потвори,
Безжально убивають москалі.
Посіяли недолю нам і горе.

Війна забрала квіти, що цвіли,
Вони наза́вжди полягли в могили.
І пагінців свої́х ще не дали́ –
Життєві сві́чі вбивці загасили.

Війна забрала не одне життя,
І скільки ще забе́ре – невідомо.
Ще скільки буде кровопролиття –
Хіба що знати Господу святому.

03.07.2025 р.

©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2025
ID: 1042968

НА БОЛОТА́Х БАВОВНА КВІТНЕ

На болота́х бавовна квітне,
Радієм з цього ми усі,
Бажання наше заповітне –
Щоб квітло все в усій красі.

На болота́х бавовна квітне,
Нам тішить око її цвіт,
Ми й слово скажемо привітне,
За цим слідкує увесь світ.

На болота́х бавовна квітне,
Вона, неначе благодать,
Це явище усім помітне.
Болото треба привітать.

На болота́х бавовна квітне,
Яскраво так палахкотить,
Ну, а болото ж те тендітне,
Для них зворушлива ця мить.

На болота́х бавовна квітне,
Немов ліхтарики горить,
Болото немічне, самітне,
Але ж бавовна там зори́ть.

На болота́х бавовна квітне,
Вона – прекрасний дивоцвіт,
Насіння в неї перелітне
Й туди тягнув його магніт.

На болота́х бавовна квітне,
Радієм з цьо́го ми усі,
За нею інша ще розквітне
Для всіх в небаченій красі.

02.01.2024 р.

©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2024
ID: 1004522