Ми жили гарно, без тривог,
Сміялись діти в дитсадках,
Душа співала між доріг,
Де цвіт квітучий на лугах.

Дзвеніла пісня українська
В обіймах рідної країни.
Та раптом хмара, вже російська,
Прийшла, зламавши наші стіни.

Розбили мрії, тишу й дах,
Та серце наше не скорилось,
У кожнім болі й в небесах
Зерно надії все ж зростилось.

Ми пам’ятаєм школи та садки,
І рідну нашу пісню колискову.
Хай грім війни замовкне навіки,
Щоб мирне сонце вранці зійшло знову.

Америко дайте нам зброю,
Щоб захистити свій край,
Де стогнуть поля від болю,
Де ворог спалив наш рай.

Ми віримо в силу свободи,
Ми знаємо ціну війни.
Ми прагнемо ясної долі,
Де світло, а не полини.

Ваш голос лунає далеко,
Як промінь, де темрява сіра.
Де за правду стояти нелегко,
Там міцна стає наша віра.

Америко, дайте нам силу,
Щоб долю свою зберегти.
Бо віримо: разом ми зможемо
До миру дорогу знайти.

Багаті не воюють —- в них інший фронт,
Де зброя —- це гроші, а час —- горизонт.
Вони, як стратеги, що рухають світ,
Будують палаци, лишають свій слід.

В їхніх руках —- влада, ресурси верхи,
У кабінетах шикарних —- тиша й гріхи.
Не чути їм стогонів зруйнованих хат,
Не видно з-за стін їхніх золотих грат.

Багаті не воюють —- їм легше платити,
Чужими руками свої справи крутити.
Солдати в полях, де кривавий туман,
А багаті за це піднімають стакан.

Та час не забуде, що правда одна,
І дзвін справедливості б’є, мов струна.
Бо війна не обирає, хто винний, хто ні.
Та багаті не воюють —- вони у тіні.

Ми сильні коли разом стоїмо,
Коли єдине серце в нас палає.
Коли під одним небом живемо
І віра у майбутнє не згасає.

Ми сильні, коли руку простягаємо,
Рятуючи того, хто впав на мить.
Коли в словах любові не ховаємо
І душа, як промінь, лиш теплом горить.

Ми сильні, бо єдині в боротьбі,
У кожному ударі серця —- сила.
І мрії всі, що маємо в собі,
Зростуть, як квіти, якщо будуть крила.

Ми сильні бо довіра нас тримає,
Як берег, що тримає берег другий.
Ми разом, і любов нас огортає,
І разом ми долаєм всі недуги.

Тож пам’ятай, що поруч є підтримка,
Що ми в єднанні зможемо усе.
Бо разом ми —- мов горда, вічна квітка,
Що ворога як буря рознесе.

На передовій, де вогонь обіймає
І сталь по землі важко кроки кладе,
Піхота стоїть, небо мовчки тримає,
Бо серце солдата до битви веде.

Крок за кроком —- безстрашна дорога,
Де кулі шепочуть про правду і біль.
Вони —- стражі миру, як воля і змога,
Нищити ворога —- головна у них ціль.

В болоті, в мороз, під дощем чи у спеку
Вони не здаються, мов камінь міцні.
Їхня віра в країну —- мов прапор далеко,
Що сяє у битві, у темряві днів.

Піхота, солдати, сердець оборона,
Їхні кроки, мов хвилі, ведуть до мети.
За ними країна, за ними кордони,
За ними мільйони —- надія й світи.

Хто землю нашу захистить,
Хто рідний край від зла укриє?
Хто слово правди сповістить,
Як тиша гірко в душі виє?

Хто стане першим у строю,
Коли над прірвою майбутнє?
Хто скаже світу: “Я живу!”
І кине виклик, хоча зло могутнє?

Якщо не ми то хто повстане,
Хто зболений обійме світ?
Чи буде ще така держава,
Де в кожнім серці —- сонця слід?

Якщо не ми, то з ким надія
Піде в безсмертний свій політ?
Ми —- ті, хто вірить, дихає та мріє,
Ми —- сила, що оновить світ.

Коли зривається у небі грім
І вітер зносить тихий дим,
Коли здається, що нема надії,
Вони з’являються, як світлі мрії.

Вони без зброї, без важких щитів,
Лиш із душею, повною чуттів.
Несуть тепло, любов і світлий шлях
У темряві —- мов зорі у руках.

Вони знаходять сили там, де тяжко,
Де сльози ллються, наче вічна казка.
Збирають кожен хлібний шмат,
Щоб дати ближньому свій вклад.

Ночами й днями без упину
Для тих, хто вірить у щасливу днину.
Волонтери —- це голос волі,
Що шепче тихо; ” Ми разом у долі”.

Тож вклонімося їм за труд нелегкий,
Без них цей світ був би геть не такий.
Бо їхні серця —- благородне буття,
Що веде Україну до нового життя.

Ой у степу, де вітер гуляє,
Лазить кацап, унітаз десь шукає.
Не золото і не алмаз,
Йому потрібен чужий унітаз.

В хаті багато чужого добра,
Треба все вкрасти, в очах жадоба.
“Все заберу —- в болота понесу,
А домівку українську вщент рознесу!”

На плечі з гордістю несе здобуток,
Сміх і гріх —- а для нього прибуток.
Відколи в селі він упав із небес,
Унітаз для нього найвищий прогрес.

Та доля хитра, як на вітрі вогонь,
Унітаз —- не скарб, а труд людських долонь.
Кацап тягне. а люд сміється.
Його ” здобуток” славою ллється.

От така у героя слава:
Унітаз вся його недолуга держава.
Якщо йде з мішком і смердить як цап,
Це унітаз несе кацап.