Відвага й серце в одного єдині, Тримають життя на тонкій павутині. Лікар військовий —- солдат у халаті, Боротьба —- його зброя, а не автомати.
Він чути не може про втрати і біль, Рятувати поранених —- це його ціль. Під обстрілами —- його поле бою, Де світло життя оберігає з собою.
В руці його —- скальпель, клинок мов живучий, А очі горять, як вдалині маяк блискучий. Він часом без зброї —- а все ж переможе, В його руках життя, йому Бог допоможе.
В наметах чи в бліндажах під землею Він ділить хлібину з війною своєю. Лікар —- герой, що рятує життя, Щоб у світі світило нове майбуття.
Пам’ять і честь у серці несімо Про тих, хто лікує і зцілює з миром. Бо лікар військовий —- то ангел без крил, Що в пеклі війни береже Божий мир.
Для того щоб i2 коректно прочитала вірш, мова пристрою повинна бути - Українська
Сиджу вечорами, та й думку дума́ю, Коли ж ПЕРЕМОГА? Коли?.. Я не знаю… Коли вже потвори з Вкраїни піду́ть І місце з бетоном для себе знайдуть?
А думка злітає, снує́ться, кружляє, Надію на МИР в Україні плекає, Щоб ворог вступився з святої землі́, Щоб щезла наза́вжди орда-москалі.
Я дякую, Боже, що маю домівку, І можу на ліжку тулити голівку, Та ворог домівки руйнує щодня… Хай щезня з святої землиці русня!
Шматується серце від то́го, що бачу, І рана ятри́ться, і часто я плачу, Та й ру́ки складаю до Бога в мольбі… Роками вкраїнці у смутку й журбі.
Щоденно потвора наш нарід вбиває, І кров, як водиця, на землю стікає, Кінця цьо́му пеклу і близько нема… За що ж вони, Боже, так з нами всіма?
Сную́ться думки́, наче та павутина, Болить мене тяжко мій нарід й Вкраїна, Болить мене, Боже, й нестерпно пече, Підстав же, Всевишній, нам сво́є плече.
Та й зглянься, Всевишній Владико, над нами, Закрий нас благаю, свої́ми щитами – Нам хочеться жити, не хочем вмирать. Якими словами про це ще благать?
