Обійми мене, Моє єство розгублене, Блукаю тінню буднями, У відблисках зорі… Будь щитом моїм, Бо я уся знедолена, Душа моя вся зболена, Примара, наче в сні… Так, ми зможемо, Безвихідь переможемо, Так долею заложено! Злетіли, як птахи… Подаруй тепло. Вітрами сум геть віднесло, Вселенське щастя знов прийшло, Пропали всі страхи. Зупинився час… Наш подих і крилатий змах, Мелодія весни про нас, Кохання віднайшли… 4.07.2024р. Надія Холод🪽 Надія Холод
Для того щоб i2 коректно прочитала вірш, мова пристрою повинна бути - Українська
Поле василькове… Наче синє море… Заведи мене, Де безкраї зорі… Де трава у росах… Де гуляла боса, Дівчинка з волоссям, Кольору колосся. Там живе моє: Дороге та ніжне, Безтурботне, світле, Затишне дитинство! Там сестричкам стрічки, В кольорі до личка, Підбирала радо, То була розрада… Добре веселились, І, завжди, світились. Не знали скорботи, Бо були в роботі. Часто зустрічали Зоряну заграву. Там моє дитинство І бабусі хвіртка… Назавжди, лишилась В пам’яті листівка!.. ND💌 Надія Холод
Для того щоб i2 коректно прочитала вірш, мова пристрою повинна бути - Українська
Інколи базікали, які питання про мову диктують, кому яку варто вживати, можуть і самі пикою в бруд впасти. Цабеї — так би я нарік таких, про них прикро навіть файний віршик скласти. По Плаю ви шпортáєтесь, краще звідси, всім підряд про мову задаєте питання! Кажуть, мов, якщо на російській говориш — збирай куферок і їдь туди у вигнання! Негоже такими бути, за мову питати, якщо ви переклад російського слова «пёстрый» Не можете назвати. Переклад простий — це слово «строкатий». Ганьба вам, легіні та ґерлиги! Рідну мову не знати, Зате книжниками обізнаними себе вважати. Аби тільки ґевал розпустити — Дайте людям від ваших конань відпочити! Слухала болять, і нікуди не дітись: Ні нормально поїсти, ні відпочити, Ні з чапки нормально води попити.
Степан Кузненко
Для того щоб i2 коректно прочитала вірш, мова пристрою повинна бути - Українська
Холодні болотні очі, Являються кожної ночі, Помираючи вдень, Ховаючись вночі. Відзеркалюють біль, мов лезо на сонці, Вдаряючи серце в клітці, Мертве. Розб’ється скло, Проллється кров, Окине зором око, Кривавий покров. Вертаючи все в яскравий сонячний день, Забється серце знову живе, Щоб згинути в маячіні натхнень, Знову проникнути в мистецтво страшне. Яскраві барви змішають кров В палітрі багряних розмов, Слова пройдуть крізь їхні вуха, Та суть та не буде почута. Митець загине в лавині думок, Серце помиратиме знову і знов, Щоб промінь надії осяяв його, Та вдарив сильніше, ніж кат батогом. Думки кричатимуть в агонії розбитих слів, Загубить його цей смертельний спів, Він умиратиме знову, щоби ожити, Та ще більше в болі собі крила спалити. Дивитись в дзеркало пустими очима, Щоб думки, як Мара, душили ночима, Колись митець загине в собі, Загубить шлях у своїй голові. Не знайде себе ніколи він, Залишить тіло брудне та важке, Вдивляючись в дзеркало осяйне, Побачить лиш налякані знайомі очі, Що приходили кожної ночі. В холодній глибині болотних вод Тонутиме думка, останній епізод. Лежатиме тіло холодне, бліде, Покинутий розум та сяючі очі… Застигне погляд в дзеркалі клятім. Окраситься кров’ю підлога хитка та, Лежатиме ніж поруч із ним. Загинув, слабкий, незрозумілий митець, Ось і настав його гістеричний кінець.
02.02.2025 Анастасія Франків
Для того щоб i2 коректно прочитала вірш, мова пристрою повинна бути - Українська
Фронезис кусає губи в надії, Де розум ясний у веремії подій, Метає у очі гострий, пекучий біль, На шиї удавка стяглась у вигляді перипетій. Намисто прекрасне в чумній красі своїй, Пандора сховає у безголів’ї непростій. Прикраса заманює в пути вогняні, Де болем та жаром обійм у бажанні, Щоб занапастити подібних Афродіті завзятій, Обманливих в подобі своїй, святій. Рубін розкішний в оправі золотій плаче, Нести в собі прокляття віків все важче. Панна молода біжить тремтяче, Через нетрі проривалась вона, Крізь баделин троянд тяглась її рука, Щоб скинути творіння Гефеста, Знищити трикляті тенета. Гармонію обіцяв божий дар, Та лиш подарував душевний тягар, Страждання та помсту гірку, Це намисто візьме тебе із собою у пітьму. Опінія душить розумінням лихим, Спасіння не буде, ти будеш мертвим. Опромінить твоє серце вчення Геракліта: «Без боротьби немає гармонії, як і без гармонії боротьби», Плач надії рветься із очей, шепочучи безглузді ілюзії, Битиметься серце в останніх ритмах, конвульсії. Крізь рощу посохлих троянд ступає нога, Крокує панна в давній храм, вороття нема, Як тільки стопа переступила поріг, Фарфорові пальці скинули із шиї проклять запріг, Тут же прокотиться по кам’янім залі вигрім, Впаде монументальний храм, а в нім, У репеті німім, Занапаститься, покрита брилами уламків, Фронезис, сумбурна серед розпадків. Виросте самотня троянда в туманні пилюки, Поряд лежатиме намисто розлуки, Чекатиме воно, щоб нову жертву здобути, Та Гефестову злобу знову штовхнути, Щоб слова спокути хоч раз почути.
04.02.2025. Анастасія Франків
Для того щоб i2 коректно прочитала вірш, мова пристрою повинна бути - Українська
Під вогнями небесними, в мороці скриваючись, Малими кроками по лісі давньому ступаючи, Туманний обрис в мантії, оглядаючись, Несе в руках старезну чашу, проливаючи Бордовий напій жертовний за ніжку тримаючись. Обходячи вітки павші, Переступаючи баюри глибокі, Через багновицю при повні. Тихим шепотом чашу намовляючи, Щоб доля злая оминаючи, Звернеться в холодні руки, стікаючи, Кармазиновими краплинами лягаючи, Нового володільника шукаючи. По путівцю через хащі нога ступала, Піснею воронів чарувала, Через темінь дерев спостерігала, За людиною в потемка слідувала, Лісова Почвара на вухо шепотала. Іскрометними очима зоглядала, Людину в мантії наздоганяла, Затягнути ноги в мочарі жадала. Примару обминаючи, Чоловік кульгаючи, Виходив з боліт, лаючи: «Хай тебе Наві буде глитати, де сонце не буде палати, а зоря присипляти!». Вогні квадрантиди небо осяяли, Зоряним дощем осипаючи, По стежці лісовій, де ворони на вітки попадали, Чорними очицями споглядаючи. Як Старий до ідола скельового чашу прикладаючи, На долю погожу, прокльони розливаючи, Сочиться гранатова жертва, опадаючи, До Чорнобога звертаючись. Через Сатурн зблисне іскра, приймаючи молитву гірку, Із мряковини поглянуть створіння із Наві, дивуючись дарунку, Чоловік задкуючи від потвор мерлих, шукаючи порятунку, Лине на втіки крізь праліс трясовинний, вдихаючи пилюку…
06.02.2025 Анастасія Франків
Для того щоб i2 коректно прочитала вірш, мова пристрою повинна бути - Українська
Безвихідь складається з даного переліку подій, Сім сходинок у наше персональне пекло, В безладді пожираючих думок, неспокій, Розбиваючись в гострокінцевих уламках опіній, роздерло, Вганяючи нас в аменцію рік, жорстокій, Баталії фізичних процесів, тіло промерзло. На першій сходинці віра розчиняється, Очі повільно закриваються, Безкровні руки опускаються, А серце трохи здригається. Вслід за цим безсилля надходить, Відчуття втрати контролю над життям зашкодить, До мізерного пустопорожнього існування зводить, Страх перед невідомим родить. Згодом приєднається втома, Замість боротьби явиться судома, Сила нічого не змінить, немічна форма, Світ — це наш синдром Стокгольма. Наступна сходинка — жах, В чорноті непроникного моря міркувань, рук взмах, В спробі не втонути зі слізьми на щоках, З липким жахіттям невідомого з панікою на плечах. П’ятий крок приносить самотність, Самокопання перероджується в монотонність, Ніхто не збагне, безмовність, Ігноруватимуть допомоги серйозність. Перед кінцем людина втрачає сенс, Минулі цілі приносять тільки стрес, Мотивація вгасне, розум затрясе, Глибока хвиля відчаю нападе. Кінцева точка — це смерть, В голові зашумить агонії круговерть, Божевільна жага зникнути вщерть, Психозом підтриманий покине земну твердь. Переступивши край, тіло крижане, Зацепенілий погляд тьмяно впаде, Маронові окроплені краплини всохнуть, запахне Нудотно-солодкий сморід, повіє, це плоті притаманне.
08.02.2025 Анастасія Франків
Для того щоб i2 коректно прочитала вірш, мова пристрою повинна бути - Українська
Безвихідь складається з даного переліку подій, Сім сходинок у наше персональне пекло, В безладді пожираючих думок, неспокій, Розбиваючись в гострокінцевих уламках опіній, роздерло, Вганяючи нас в аменцію рік, жорстокій, Баталії фізичних процесів, тіло промерзло. На першій сходинці віра розчиняється, Очі повільно закриваються, Безкровні руки опускаються, А серце трохи здригається. Вслід за цим безсилля надходить, Відчуття втрати контролю над життям зашкодить, До мізерного пустопорожнього існування зводить, Страх перед невідомим родить. Згодом приєднається втома, Замість боротьби явиться судома, Сила нічого не змінить, немічна форма, Світ — це наш синдром Стокгольма. Наступна сходинка — жах, В чорноті непроникного моря міркувань, рук взмах, В спробі не втонути зі слізьми на щоках, З липким жахіттям невідомого з панікою на плечах. П’ятий крок приносить самотність, Самокопання перероджується в монотонність, Ніхто не збагне, безмовність, Ігноруватимуть допомоги серйозність. Перед кінцем людина втрачає сенс, Минулі цілі приносять тільки стрес, Мотивація вгасне, розум затрясе, Глибока хвиля відчаю нападе. Кінцева точка — це смерть, В голові зашумить агонії круговерть, Божевільна жага зникнути вщерть, Психозом підтриманий покине земну твердь. Переступивши край, тіло крижане, Зацепенілий погляд тьмяно впаде, Маронові окроплені краплини всохнуть, запахне Нудотно-солодкий сморід, повіє, це плоті притаманне.
08.02.2025 Анастасія Франків
Для того щоб i2 коректно прочитала вірш, мова пристрою повинна бути - Українська
