Все починається з малого,
Переважно зі слова різкого чи сорому палкого,
Спершу ти розглядаєш інші сценарії, ховаючи себе слабкого,
Вслід за цим ти пригадуєш чимало боязкого,
Поринаєш в глибочінь ремінісценції, шляху густого.
Безжальна критика трощить конструктивний аналіз,
Немає сенсу переживати знову ветхий ескіз,
Навіщо я знову проникаю в глибинний поріз?
«Щоб збагнути себе…» ось це самобутній в тебе життя девіз.
Свої досягнення топиш в баговинні,
Цього робити ви не повинні,
«Ти думаєш так легко бути у павутинні?
Мої думки та бажання були такі невинні,
Я не хочу померти в гордині.
Мої дії для вас огидні?
Я залишу тільки плями чорнильні,
Мої роздуми все більш невпинні»
Далі фіксація на негативних аспектах?
«Мене душить в цих тенетах,
Я виражатиму біль в жестах,
Емоційне вигорання тримає мене в лабетах,
Я гублюсь в тривожних межах,
Апатія прикувала мене на скелях!»
Ми не будемо рухатись вперед…
«Здається екзистенційна криза мене наздогнала?
Чи вона з депресії повстала?
Вона за мною спостерігала,
Апотеоз мені пропонувала…»
А це вже дуже цікаво,
В який ти сценарій вірвешся так яскраво,
Усмішка розтяглась так криваво,
Поки очі різали лукаво.
Два сценарії подій так зацікавили нас у твоїй голові,
Чи окрасить тебе в кольори бордові,
Поки розум перегляне останні згадки епізодові,
І ти плинеш крізь води Харонові.
Чи ти прийдеш до усвідомлення, даючи відпочити мозкові,
Переродишся, осяяний в просторі.
«Боюсь ми зараз проживаємо руйнівний сценарій,
Загубилися в розумі, ховаючись від реалій,
Терплячи безліч делегацій,
Вони хочуть проникнути в наш розум в подобі нейтральній»
Ми не потерпимо це,
Наш світ від цього вмре,
Божевілля життя наше відбере,
Але воно таке чарівне…
«Ти є я, а я — це ти?»
Не намагайся знищити мости,
Ми рятуємо тебе від безмежної пустоти,
З нами ти говори і відповіді віднайди,
Божевілля ти повільно впусти,
І зразу забудеш все на світі ти.
«Я невірю цим балачкам,
Краще я шкоди собі завдам,
Щоб залишити нам шрам,
Я не хочу ввійти у ваш храм»
Ти залишаєш стільки плям,
Безглуздо борючись із нашим прикриттям.

11.02.2025
Анастасія Франків

Крок за кроком ступає боса нога,
По тропі м’якій, доки минає ще одна доба,
З порожнім виглядом, самота,
Оскільки душа згоріла до тла.
З’їдає порожнеча тіло,
Тиховій товкав так підло,
З ніг збиваючи різко,
В грудях щось злегка свербіло,
Коли лежав на землі, все боліло.
Прийшовши до тями,
Дивлячись у небозвід великими очами,
Милуючись іскрявими зорями,
Відчувши як сльози ллються з очей водами,
Стерши з щік все долонями,
Поки думки переплелися ґронами,
Захищаючи від світил, розум колонами.

11.02.2025
Анастасія Франків

Крізь м’які ходи лабіринту плине електричний імпульс,
Надсилаючи сигнали, знижуючи активність, наче вірус,
Ламаючи двері, які колись вимурував Янус,
Спускаючись на ще нижчий ярус.
Руйнуючи всі шляхи, проникаючи в тіла глибину,
Відчуваючи нестерпну емоцій густину,
Поширюючи на язику розпачу гірку рідину,
Руками хапаючись за плоть крижану,
Страх змішаний з кров’ю, вірветься в голову,
Вереском шаленим руйнуючи потріскану колону,
І все відбудеться по старому шаблону,
Трясучи в пароксизмі юну персону.
Жаденно вдихаючи кисень, відчуваючи тремтіння,
Як на зміну йому приходить душіння,
Голову пронизує серця бриніння,
По кімнаті лунає звук тіла, падіння.
На колінах з хрипами гучними,
Рвучи тіло руками бурими,
Від безумного сміху згинаючись рухами різкими,
Коли сльози стікають ріками гнилими.
Б’ється в апогеї, безвучно волаючи,
Поки судомиться тіло на підлозі, кров’ю стікаючи,
В дикій експресії голос ламаючи,
Поки тіло безтямно падає, з пам’яті все стираючи,
Вичікує новий напад, гниль збираючи,
Щоб з новим ударом істерії наздоганяючи,
Персону залишити, повільно вмираючи…

18.02.2025
Анастасія Франків

Ти пливеш у ріці червоній,
Перебираючи пальцями квіт бегоній.
Крихітна в’язка ідея розсипається на дрібні зерня,
По хвилях лібіринту зміїстого в’ється.
Оминаючиючи скелі буруном бурхливим,
Проникаючи в ядро рухом манливим.
Закликає канути у блаженства край,
Втекти від страждань у свій закритий рай,
Щезнути зі світу людських стастей,
Вийти з клітки, не заплющуючи очей.
Зерня проростуть крізь кістяк,
Бегонії поглинуть затхилий аміак.
Умиротворіння замінить давній страх,
Відчуженість зросте на кістках,
Чи дарується щастя на цих вінках?
Чи стоятиме хтось у цих угіддях?
Хапаючись нігтями за брили гранатові,
Рватимешся на гору, ллючи сльози топазові.
Страх вдарить з новою силою,
Обмокнеш до себе різкою огидою.
Руками б’ючись об скелі, що зростив ти сам,
Намагимешся боротись проти думок-вітрам.
Зірветься хвиля ударом об скелю,
Потягне тебе стрімкою течією,
Кричатемеш ти прокляття одіссею,
Лаятимеш цю життєву епопею.
Крізь цвіт бегоній та вод неволі,
Кидатиме тебе об пагони мимоволі,
Прямуватимеш у морок по валізієвому колі,
Викине тебе на квіт бегоній у тополі.
Вимили води непотрібні емоції,
Невже я відчув блаженство гармонії?
Але чому тоді під руками немає півонії?
З мороку лунає шепіт симфонії.
В руках холодних осипається цвіт,
Я дивлюсь, як занепадає мій світ.

20.06.2025
Анастасія Франків

Скільки багато радості
Є там де здається її зовсім немає
Кожний сухий листочок нас радує,
Коли від вітру злітає.

Літо
Літо так швидко закінчується,
Не встигши нею насолодитись як слід,
Забере все з собою прекрасне
Що так радувало всіх.
На зміну їй прийде багряна осінь із золотавим листям,
І від легенького подиху вітру,
Різнобарвні листочки
Кружлятимуть у повільному таночку.

Осінь
Осінь така цікава,
Різнобарвна і яскрава.
Розфарбує все довкола,
В різні кольори.
Кожен колір особливий,
Особливий як ніколи,
Не натішитись ми ними
Ну ніяк не зможемо.

Море
Море! Море!
Ти таке солоне!
Ти усіх так вабиш
Своєю красою.
Вабиш ти до себе
Тисячі людей,
Кожен хто приїжджає
Дивиться на тебе.
Милуються, дивуються
Та не надивуються
Чого в їх душі
Так весело.

Пройдуть літа
Пройдуть літа
як пісок крізь пальці,
не встигнеш оглянутись, як їх уже нема.
Нема і не повернеш
І будеш за ними жалкувати.
Вже не вернути їх ніколи,
Пішли в далеку далечінь.
І будеш пам’ятати
Ті щасливі прожиті роки.

Студентське життя
Зі студентського життя є мало, що згадати.
Веселі і сумні були моменти,
Доки не ввірвалася війна.
Зруйнувала вона все, всі мрії і плани які були в наших думках.
Зруйнувала вона все, але навпаки… це нас тільки згуртувало.
Ми! Студенти! Працюємо твердо і мужньо, бо знаємо для чого.
А мета наша проста- виростити, вивчити маленьке покоління,
Яке в майбутньому змінить нашу державу в кращу сторону.

Моя bestie
Є у мене найкраща best friend
Найкраща, я це знаю,
І дружбою нашою дорожу.
З тобою ніхто не зрівняється,
І за вчинки твої тебе я не суджу!
Ми просто найкращі подруги,
І це не відібрати в нас!
З тобою ділю я сміливо горе, радість, щастя і сміх!
І знаю точно, що разом ми будемо назавжди.

Новий Рік
Новий рік – весела та цікава пора,
З радістю зустрічає її дітвора,
Радіють, сміються, веселяться,
Все чого вони бажають у них збувається.
Хай рік цей принесе щастя, радість і здоров’я всім.
Щоб вистачило його всім на довгі 100 літ.

Зима
Зимонька зима, та чому ж ти не прийшла?
Не прийшла і не прийдеш
Все з собою забереш.
Як раніше вже не буде:
Сміху та журби.
А це все лиш буде
У ясній пам’яті.

Пташенятко
Народилось пташенятко
Маленьке гороб’ятко.
Розправляє свої крила,
Хоче політати.
А літати він не може,
Хоч як би не старався
І не буде він журитись
Що літати він поки що не вміє.
А потім стане дужим птахом
І ще всім покаже
Хто над ним сміявся
Буде жалкувати.

Весна
Весна красна, весна ясна
Прийди скоріше.
Та зігрій тут усе своїм теплом.
Хай всі пташки і тваринки
Знову починають жити.
Хай все прокинеться від льоду
Хай оживе усе навколо .
Хай нас радує тепло
І жити нам буде бадьоро.
Хай діти веселяться
Веселяться і не сумують
Бо прийшло тепло
Яке вони чекали давно.

Кохання – це промінь у темній імлі
Це шепіт душі у чарівному сні.
Це серцебиття у єдиному ритмі,
Де двоє – як Всесвіт, як зорі у світлі.

Засинайте малята
Засинайте малята
Любі хлопчики й дівчатка.
Засинайте скоріше.
Засинайте, малята
Закривайте оченята.
Ніч вас ніжно обіймає
Сни чарівні надсилає.
Сонце
Сонечко наше ясне
Таке гарне і яскраве
Ти світи ясніше
І теплом своїм ласкавим
Все навколо зігрівай.

Вічне кохання
Жили на Україні
Козак і Козачка.
Любили одне одного
Та були нерозлучними.
Аж ось одного дня прийшла розлука,
Засилають її милого
На війну з повстанцями.
Став бравий, дужий збиратись
А милая сидить і журиться.
– Не йди мій милий, не йди мій любий,
Мені без тебе буде тут світ не милий,
Що я тут робитиму без тебе,
Все погине, все погасне без тебе і твоїх золотих рук!
Як я буду тут без тебе?
Стоїть ридає молода козачка,
Котяться з її очей сльози і не можуть зупинитись,
підходить її милий і сильно обіймає та
витирає її сльози своїми руками,
– Не хвилюйся й не тужи за мною
А Будь сильною і гордою,
Не показуй сльози й страх
Вони тебе занапастять,
А чекай на мене з перемогою
І гордо піднятою головою.
Ми повернемось чимшвидше
Ніж ти скажеш, а коли ти будеш.
Вислухавши свого милого вона не плаче,
Відпустила його вдаль
З молитвами і хорошими словами
І пообіцяла, що буде його дожидати.

Країна алфавіту
В алфавітії країні
Живуть маленькі і великі
Веселі чоловічки.
Їх всього в країні 33
А розуму багато мають.
Вони навчають нас писати і читати,
А от рахувати не вміють.
Підуть вони школу
Сядуть за парти
Будуть вчитися разом рахувати.
Навчаться рахувати рівно до 100
Ба навіть більше.
Дійдуть аж до мільйона чи трильйона.
Навчаться вони цього швидко
І потім не скажеш, що вони не вміють рахувати.

Скоро в нас буде важлива подія
Прийде Великодня стихія.
Будемо радіти, сміятись
Все чого бажали буде збуватись.

Добро і зло.
Добро і зло
Два поняття не сумісні
Не сумісні і не хай.
А ми знаємо істину єдину
Добро завжди переможе зло.

Весна дивує
Весна дивує чудасіями своїми
То сонце, то сніг, то дощ з грозою
Не встигаєш дивуватись
Хто ж з них буде перший царювати.
Влаштували дуель між собою
Хто перший в права свої вступатиме.
Боротьба була велика
Кожен хотів показати себе якнайкраще,
Але врешті-решт прийшли до рішення одного,
Що будуть разом господарювати.
І сонце, й дощ, і сніг з грозою наповнять світ красою неземною,
Наповнять світ красою неземною
Зелена трава пробивається крізь землю,
Пташки співають радісних пісень
І все навколо оживає,
Весна у світ чарівний нас закликає.
Квітують сади, поля і луки,
Бджоли збирають солодкий нектар.
І серце радіє кожній миті,
Весни чудової неповторний дар.

Котики – муркотики
Котики- муркотики
Два братики,
Один чорний як ніч
Інший білий як сніг
Живуть разом і не сваряться.

Їхня кольорова гама,
Доповнює одне одного
Мов близнюки, які ніколи не розлучаються.

Несуть в будинок радість і затишок.
Котик чорний як ніч любить свободу.
Біли як сніг любить тепло в будинку,
Їхні характери такі цікаві
Що не розлюбити їх неможливо.

Мав Сашко сім’ю.
Велику і значну.
Мама, тато, брат, сестра.
І вся ще не зліченая сім’я.

Прийшло тепло
Ми так чекали того тепла
Якого давно не було
Прийшло тепло неждано
І нас порадувало.

Розпускаються дерева
Квітнуть квіти.
Тварини прокидаються зі сплячок
Йде наближення на літо.

Середина квітня
Середина квітня вже прийшла
Скоро вже його кінець.
Не за горами вже і травень
А там уже й літо.

Святе церковне свято наближається
Благословенне самим Богом
Йде прекрасна підготовка до його приходу.
Всі віряни печуть паски, фарбують писанки,
Готують стіл – щедрий та багатий,
Аби з розпростертими руками
Шанобливо його зустріти.

Поважайте людей
Рівні люди
Рівні всі.
Не зважайте на вік чи колір шкіри,
Хто народився в місті чи в селі,
Не ставте себе вище інших ,
Боком це все вилізе усім.
Поважайте старших і менших,
Показуйте меншим приклади старших,
Хай вони наслідують ідеї,
Несуть насіння доброти.
Хай люди нарешті стануть добрішими,
Некритикують інших,
А підійдуть і спитають
Чим вам допомогти?
Хіба так важко це зробити?
Ні, не важко.
Злих діянь і справ стане менше,
Доброта зросте врази,
І повернеться усім в стократ.
Тож давайте ми і далі
Поважатимемо одне одного,
За живемо в мирі і свободі,
Під мирним небом України.

Сонько – Дрімко
Літає над полями і садами
Диво дивне казкове.
Розносить сни кольорові,
У чарівній торбинці.
Літає із заходу і сходу,
З півночі і півдня,
Щоб кожна дитина
Спала спокійно.
Прилітає, та й тихенько гладить по голівці,
Випускає сни,
І вирушає до іншої дитинки.
Має розіслати свої сни до початку світанку.
Аж тут і сонце виглядає,
Сонько чимдуж зникає,
Відпочити від турбот.
Кожної ночі тяжка в нього робота,
Розносити сни чудові,
Щоб діти прокидались,
Веселі і щасливі.

Ми – маленькі дошкільнята
Ми – маленькі дошкільнята,
Дівчаточка й хлоп’ятка,
Ми вже не малі, а вже дорослі,
І підемо вже до школи.
Там ми будемо навчатись,
Веселитися та гратись,
Будемо час проводити з користю,
І знання здобувати нові,
Щоб розумними та кмітливими стати
І Україну рідну прославляти.

Перші квіти
Вже з початку весни,
З’явились перші квіти,
Такі гарні і яскраві,
І не можу ними не намилуватись.
Прокидаються потроху,
Тягнуться вгору,
Відчути те тепло,
Якого не було давно.
Тягнуться до сонця,
Щоб зігрітись.
Розпустити свої пагони
Й пелюстки яскраві.

Літо, літечко прийди
Літо, літечко прийди,
Квіти, трави, сонце принеси,
Принеси рясний дощик,
Хай умиється земля багата.

Хай радіють квіти і пташинки
Пісні лунають звідусіль,
хай заграє флейта і трембіта
і радіють люди довкруги.

Дощику, дощику,
Дощику, дощику,
Наший ти друг,
Полий все рясно,
На втіху природі.
Утіш матінку природу,
Хай вона радіє,
Що все навкруги квітне й росте,
Та багатством краси заполонило.

Анна Чуйко

Це був мій дім, мій рідний дім!
Колись була я тут щаслива!
Колись жила родина в нім,
Тепер стоїть не дім – руїна!

Тут був квітник, а далі – сад,
В саду родила рясно слива,
Над ґанком плівся виноград,
А під вікном цвіла калина.

Та вже опав з калини цвіт…
Нема кому зібрати сливи…
Нема ні тину…, ні воріт…,
І стелю геть роз’їли зливи…

Тут вже не чути сміх дітей, –
Тут щастя нелюди украли.
Не буде в домі цім гостей, –
Життя тут берці розтоптали.

Тут стерли все: будинок, двір,
Садок, квітник, спалили сливу.
Тут побував жорстокий звір.
Він тут шукав собі поживу.

Шукав поживу, знайшов смерть!
Так тобі нелюде і треба!
Навоювався вже ущерть…
Тепер гниєш тут просто неба.

Вільна Злітати

ЩОСЬ ВАРТЕ

Чужа душа вселилась у живе…
Чужа й далека. Десь не з цього світу.
Кружляє все, шукаючи себе,
Не оминає ні дитя ні чоловіка.

Шукає, певне, розум й співчуття,
Щось людяне, щось тихе та приникле.
Щось дійсно варте цілого життя,
А не бездушне та нікому не потрібне.

Щось варте віри, думки й доброти,
Шукає те, що і сама не знає.
Шукає у смертях, у зраді, у війні…
Того немає… Досі ще немає.
15.06.2023р.
Аня Бусецька
Анна

А я у Бога вимолю нам час
І на колінах вистою Всеношну.
Мені, повір, насправді дуже жаль,
Що мало провели і дні і ночі.

Я всі дванадцять подвигів здійсню.
Повір, що всі… Можливо, навіть, більше,
Та у війни тебе я відіб’ю,
Як зможу, чуєш? І як лише, найшвидше.

І нанесу я болем на скрижаль
Всі ті страхи, що душу катували.
Мені, повір, насправді дуже жаль,
Що від війни тебе не врятувала.
10.06.2025р.
Автор: Аня Бусецька
Анна

Не за сотню монет, а за грам,
За секунду, що куля вбиває,
Віддається життя небесам,
Страшно-легко туди відлітає.

А чи є на тім небі ще місць?
Чи не тісно цим душам там буде?
Чуєш небо? Молю, схаменись.
Нехай грішними трохи побудуть.

Хай своєї нап’ються роси
І полюбляться вдосталь, до краю…
Може, вистачить з неба святих?..
Загубіть вже ключі ті до Раю.
24.05.2025р.
Автор: Аня Бусецька
Анна

О,
Матір божа,молю тебе спаси людину,яка так добре вчить дітей,та ще й мою дитину.
Спаси її і збережи у скрутну годину,та не залиш ти сиротою одну її дитину.
Молитись буду день і ніч,але спасу її і всі хвороби віджену в далекий сніговій.
Нехай же вимерзнуть вони,щоб лиха не було,а гріло ясне сонечко і щастя їй несло.
Надія . Антонець.
Надія. Антонець