О,
Матір божа,молю тебе спаси людину,яка так добре вчить дітей,та ще й мою дитину.
Спаси її і збережи у скрутну годину,та не залиш ти сиротою одну її дитину.
Молитись буду день і ніч,але спасу її і всі хвороби віджену в далекий сніговій.
Нехай же вимерзнуть вони,щоб лиха не було,а гріло ясне сонечко і щастя їй несло.
Надія . Антонець.
Надія. Антонець

А прийде час, коли відкрию скриньку,
В яку ховала море таємниць.
Там сум і горе… І жалю краплинка
І пам’ять вже з давно забутих лиць.

Зневіри трішки у ясні світанки
І біль гіркий, що душу розпинав.
Кохання не за тими. Грішне, п’яне,
Але до дна, все ж, випитий бокал.

Там шанс, що так прогавити боялась
І гріх, в якім не каялась давно.
І ті хвилини, як я зупинялась,
Мої всі злети і самотнє дно.

Там час, який вже програний у карти
І ті роки, даровані не тим.
Там справжня Я, що віддана не вартим
І підлі клятви, дані на віки…

То ж прийде час, коли відкрию скриньку,
В яку ховала море таємниць.
В ній сум і горе… І жалю краплинка
І пам’ять вже з давно забутих лиць.
24.04.2025р.
Автор: Аня Бусецька
Анна

Він йшов, спираючись на милицю.
Повільно йшов не спотикавсь,
Лише сльоза текла по вилицях,
А він її не витирав.

Прийшов на площу, з фото встелену,
І кожного з них цілував.
Тут всі – убиті чи застрелені,
Чи зниклі. Він усіх їх знав.

А мимо нього йшли бездушені,
Та чорно-біла цвіль життя,
Що, лиш буденністю придушена,
Бо, бачте, правда в них своя.

А в нього зриви в серці й вибухи
І крики всіх, хто тут стоїть.
Йому цих спогадів не вимкнути,
Лише сльозами напоїть.

Він йшов, спираючись на милицю.
Повільно йшов, не спотикавсь,
Лише сльоза текла по вилицях,
А він її не витирав.
18.03.2025р.
Автор: Аня Бусецька
Анна

Ти зіграй, зіграй гітаро
Так, щоб в серці струни рвались…
Так, щоб все життя у музиці одній.
І щоб ноти всі тремтіли,
Не закохані любили,
А стежки до дому рідних привели.
Не спиняйте гітариста
Він за двісті, він за триста
Грає музику безжальної війни.
Чи за брата, чи за тата,
Сина, вбитого солдата,
Бо вже їм до рідних більше не прийти.
А у полі вітер рветься,
Він додому не вернеться,
Вже за ним давно освячені хрести.
Тому грай, чимдуж гітаро
За усіх, хто пішов рано.
Приглуши, вже в решті, музику війни.
22.02.2025р.
Автор: Аня Бусецька.
Анна

Притихни світ. Почуй, як вітер плаче,
Зриваючи з могил всі прапори
До неба та до Бога. Він терплячий,
А нам пустими стали вечори.

Цілуємо шеврони та медалі,
Посмертно, що даровані були.
Вмиваємо сльозами квіти ранні,
Що на могилах в рідних розцвіли.

І в квітах тих ми душі їхні бачим
І те життя, що вже не проживуть.
Ось так живем – помолимось і плачем,
А з фронту прапори нові везуть.
27.01.2025р.
Автор: Аня Бусецька
Анна

Як це дивно усе й незбагненно,
Хоч живи ти не рік, а ввесь вік,
В голові буде завжди дилема,
На яку, певне, час нас прирік.

І читали історію й вчили,
Та зубрили всі дати. Чому ж
Ми зневажили діда могилу
Та тікали від правди чимдуж?

Краще мати залежність від бурі
І курити сигари щораз,
Ні ж пошити себе в соте в дурні,
Заховавшись в мовчанні з образ.

Краще криком кричати до світу,
Бути тим, хто із сотні повстав,
Щоб, вже врешті, спочив з миром дідо
І онуків туди не чекав.
29.12.2024р.
Автор: Аня Бусецька
Анна

Почистив автомат, зібрав рюкзак,
В нім трохи їжі, шоколадка, кава.
Він піхотинець, люди. Він солдат
І перша лінія його, під час облави.

І лють в очах, горить під ним земля,
Там ворог у посадках зачаївся.
Він піхотинець, люди. Він солдат,
Хоча людиною простою народився.

Вперед та в штурм. По рації:" Плюс-плюс.
Все чисто. Просувайтесь далі".
Він піхотинець, люди і в бою
Свої нагрудні заробив медалі.

Війна та біль. Поранення. Вперед.
Це ближній бій. Така його робота.
Команда – розгромити орків вщент,
Бо першими у бій іде ПІХОТА!
05.11.2024р.
Автор: Аня Бусецька
Анна

Поспи солдат, бо завтра в бій,
Сховай у снах свої тривоги.
Їх Бог запише на сувій,
Як шлях окопної облоги.

Поспи, молю, бо завтра штурм,
Можливо, буде він останній.
Згадай усе, що знов забув,
Бо всі слова вже несказанні.

В очах агонія та біль…
Тебе вже пеклом не злякати.
Поспи солдат, бо завтра в бій…
Зарано ж світ цей покидати.
24.10.2024р.
Автор: Аня Бусецька
Анна

Спитав Господь її вже на суді:
– " Чому тебе так полюбили грішні?"
– " Та певно через те, що лиш мені
Життя давало болю трішки більше.

В секунді більше зради та обман,
В хвилині більше розпачу від втрати.
В годині довше зцілення від ран.
Роками щастя теж прийшлось чекати.

І довелось побачити усе
І руки вивільняти від кайданів.
Та тільки здасться, що тепер вже все,
Як знову доведеться підійматись.

Тому, напевне, чорне я люблю…
У ньому ти не бачиш стільки горя.
У ньому заколисуєш весну,
У ньому зустрічалась мені доля.

У ньому малювався дивний світ,
Куди душа тікала, як я спала.
У ньому був найвищий мій політ,
Коли з небес не раз в житті я впала.

У ньому заховалося усе,
Що я подарувати побоялась.
І загубилось те ламке шосе,
Де у житті однісінька зосталась.

Напевне, грішні люблять таких душ,
Коли життя з’їдає до останку.
Де ти все відбиваєшся чимдуж,
Щоб ще хоч раз зустріти світлі ранки".
Автор: Аня Бусецька
01.10.2022р
Анна

Сховай мене від цього хаусу,
Сховай мене у темній мглі.
Постав цей світ на СТОП. На ПАУЗУ
І просто – міцно обійми.

Спали тривоги в жаркім полум’ї,
Тримаючи мене в руці,
Бо мить така лиш раз дарована,
Тому її не пропусти.

Даруй мені усе несказанне,
Усе, що в серці затремтить…
Постав цей світ, молю, на ПАУЗУ
І просто – міцно обійми.
12.09.2024р.
Автор: Аня Бусецька
Анна