Буря… Шторми й океани,
Вітри шалені та піски.
Лиш ти сама в самотній ванній
На себе дивишся… Це ти?

Чи ти сміятись розучились?
Чи геть забула в чому ціль?
Сама ж себе не долюбила,
Сама закохувалась в біль.

Сама ж втішалася:" Минеться!",
Коли молилася "Прости",
Бо пережите не вернеться,
А в тебе завжди є лиш ти.

Тому кохай себе чим дужче,
Цінуй прожиту кожну мить.
Бо лише пам’ять невмируща
На сивих скронях твоїх літ.
07.09.2024р.
Автор: Аня Бусецька
Анна

Я для тебе ніхто… Геть далеко ніхто.
Вже чужа й незнайома у книзі сторінка.
Не спитаю ніколи більш у тебе " За що?",
Просто легко доп’ю цю краплиночку гірку.

Я для тебе чужа…Вже ти знаєш, чужа…
Хоч і дивишся часто на фото в смартфоні.
Сам ти, певно відчув, що є всьому межа,
Лише пам’ять не стреш, як слова в телефоні.

Я для тебе красива, сильна, вільна, проста,
Часто б’юсь об стіну добиваючись долі.
Та такою я стала вже без тебе. Сама,
Вириваючись в світ із твоєї неволі.

Я для тебе чужа… Вже давненько чужа,
Ще відтоді, коли говорив, що кохаєш.
Та, нажаль, це слова. Лиш брехливі слова…
Інших ти не відчув… Інших, певно й не знаєш.

Я уже не твоя… Ти повір. Не твоя.
Все одно з ким сьогодні у снах ти літаєш.
Ту любов, що в житті дала тобі я
Ти ні з ким не знайдеш і ні з ким не пізнаєш.
28.08.2022р.
Автор: Аня Бусецька
Анна

Під небом, що стиха палає зорею,
Вони зустрілись — двоє і з надією.
Вітри несли слова, мов пелюстки,
Долоні тремтіли — такі близькі.
У погляді — світ, у мовчанні — сила,
Душа до душі щемливо просила:
Скажи, чи в тобі я — як світ без краю?
І він сказав їй "Я тебе кохаю"
Вона ж мовчала, мов весна в розмаї,
А потім тихо Лише "я знаю"
І світ завмер, і простір став незримим,
Той шепіт — мов молитва поміж ними.
І більше слів не треба — лиш зітхання,
Що душі шлють одне одному зізнання.
Бо в коханні — не у словах суть,
А в тиші, де серця самі знайдуть
Шлях крізь дощі і вогні безкраї
Він мовив "Я тебе кохаю"
Вона шептала лише "Я знаю"
Владислав

А можна тихше. Коней не женіть.
Я раз в житті по-справжньому ридала.
А ви, мов гади, всюди розповзлись
По тих сльозах, якими напувала.

Невже почули – голос мій тремтить?
Чи я боюсь ходити серед ночі?
Чи думкою сфальшивила на мить,
Коли дивилась вам я прямо в очі?

Чи руки опустилися мої?
Можливо, трохи. Більш не дозволяла.
Тож тихше. Тихше, коней не женіть.
Повірте – не з таким іще справлялась.

І руки не в кайданах. О, вже ні,
Хоча ви вкотре їх мені крутили.
Тому тихіше. Коней зупиніть…
Зарано ви мене похоронили.
18.08.2024р.
Аня Бусецька
Анна

Себе люби… Себе цінуй й люби,
Бо більш такої вже, нажаль, не буде.
Рятуй себе сама, та бережи,
Бо роздеруть й спаплюжать тебе люди.

І подих твій теж цінний у житті,
Біжи від тих, хто ганить, ображає.
Кохай себе настільки та люби,
Як серце у безсмертних завмирає.

Не віддавайсь на повну. Бережи,
Та пам’ятай, що в себе ти – ЄДИНА.
Себе навчись любити і ціни,
Бо в сірій масі ти також ЛЮДИНА.
14.08.2024р.
Аня Бусецька
Анна

Привіт, мій біль. А я тебе чекала
І вдень в думках і навіть наяву.
Лише на мить про тебе забувала,
А ти приходив та будив від сну.

Казав – негоже серцю підкорятись.
Не та моя стихія у житті.
І змусив в себе щиро закохатись
Й любити ті самотні ночі й дні.

І я любила. Щиро й добезтями,
Кохалась в самоті нічної тьми.
А ти ласкав та сцілював всі рани
І шепотів:" Для мене бережи.

І не дивуйсь, що очі помарніють,
Душа втече у глибину світів.
Бо я для тебе інший світ відкрию,
Де ми з тобою не такі, як всі".
05.08.2023р.
#Аня_Бусецька
Анна

А маленькі бджоленята
Люблять маму, люблять тата.
З ними весело літають,
Квіточки всі запиляють.

Запиляли в полі мак,
Коло нього ріс будяк.
Край стежинки всі дзвіночки,
Що росли там у рядочку.

Ще в садочок залітали
І там квіток запиляли.
І красунечку троянду,
Фіолетову лаванду.

Натомились бджоленята,
На трудились мама й тато.
І додому полетіли,
Солоденький медок їли.

Ще помили добре крильця,
Так гарненький сон присниться.
Завтра знову їм літати,
Різних квіток запиляли.
28.07.2024р.
Автор:Аня Бусецька
Анна

Не допивши фужеру вина,
Не дізнаєшся, що там на дні.
Правда, згуба чи сильна вина,
Або просто – загублені дні.

Не ковтнеш гіркоти від душі –
Не відчуєш життя це на смак.
Хтось загубить себе в метушні,
Заховавшись у зграї собак.

Не з’їси миску зради й брехні,
Що кидатиме доля на стіл,
Не впізнаєш, хто ворог тобі
І чиї всі слова є пусті.

І не вступиш в болото хоч раз
Й не зіб’єш ніг об битий поріг.
Не ковтнувши біди та образ,
Не збагнеш – що є свято, що ні.

І кохаючи часто брехню,
Одягаючись в самообман,
Перетвориш життя в маячню,
Огорнувшись в лукавий туман.

І нехай проти тебе юрба
І із сотні ти будеш один,
Не самотність, повір, є біда,
А біда вбити час не для тих.
05.12.2022р.
Автор: Аня Бусецька
Анна

І вкотре тихий, літній вечір
Та кава з присмаком війни,
Опустить втому знов на плечі,
Що сам промовиш:" Обійми!"

Ковтаєш смак із філіжанки
Із подиву – дратує все.
Чим-швидш зустріти нові ранки
Де сам повіриш, " Пронесе!"

І ніч сама заходить в душу,
Неначе, має там свій дім.
Ти криком тишу не порушиш
І сам накажеш: " Все. Ходім!"

І розпач кавою пригостиш,
Бо не відпустить вже свого.
Бо ти є грішник, та все ж постиш
І сам питаєш:" Та й чого?"

Та все ж таки цей літній вечір
Та кава з присмаком війни,
Опустить втому знов на плечі,
Що сам попросиш:" Обійми!"
03.07.2022р.
Автор: Аня Бусецька
Анна

Подай мені хустину. Ні, ту білу,
А темну відклади у інший бік.
Скажи мені, будь ласка– я красива?
Чи личить ця хустина на мій вік?

Чи приховає всі мої тривоги,
Що кубляться зі мною у ночі?
Бо все банально – пройдені дороги
І вкотре знов топтати їх мені.

Й полину гіркого ще напитись
І знов полоти шлях від бур’яну,
А я ж бажаю з спокоєм зустрітись,
Та в протилежний бік, напевне, йду.
26.06.2024р.
Аня Бусецька
Анна