Пізньої весни, напередодні літа,
В повітрі п’янкий, чарівний аромат.
Акація цвіте, бронежилет на мені,
Шолом на голові і в руках автомат.
Край дороги акації знову вкриті
Каскадами білосніжних і кремових квітів.
Аромат солодкий, медовий і трохи терпкий,
На повні груди вдихаю я запах п’янкий.
Зараз тихо, і безліч бджіл з пишних китиць
Збирають нектар ,несуть до вуликів своїх,
І потім медом буде дар.
Війна, затишку мить, природа ожила
Над цвітом знову бджоли,
І робота в них кипить.
А китиці над головою
Нагадують суцвіття бузку,
Але значно більші та пишніші.
Ми впевнені в собі, до ворога жорстокіші,
Але для близьких стаємо ніжніші.
Аромат квітучої акації – це її візитівка.
Але бджоли відлітають, тиша закінчується,
БК везе броньована автівка.
27.07.2025
В.Є. Панченко

ПригощУся вологою ранку,
Вітерця легкИй подих зловлЮ,
Та пробУджу в собі забаганку
І босОніж у роси ступлЮ.

Буду в травах невтомно бродити,
По піску, і землі, і дощем,
Ноти щебету в тиші ловити,
Серед гаю йдучи споришем.

20.07.2025.
Ганна Зубко

ДивлЮСь на дощ,
все йде та йде,
Дивитися б годинами,
Уже струмочками тече
Поміж доріг, стежинами.

В вікно стукоче, не мовчить,
А може справді плаче,
Притихнув вітер, десь сидить,
Сліз не виносить наче.

Спадає дощ й у сад щомить,
В кущі, у квіти ранні,
Не веде вусом кіт, все спить
Клубочком на дивані.

18.07.2025.
Ганна Зубко

Відгримів день останній
серпневий,
Через справжню пройшовся
грозу,
Завтра осені, в день вересневий,
НапишУ щось, словами сипну.

ЛистопАд там у руки спіймаю,
Здійму хвилю на річці веслом,
Кличу осінь уже, підзиваю
Календарним наступним
числом.

В її простір зайду, увіллЮся,
У красу задивлЮся земну,
Прохолоди уволю нап’юся,
У долоню роси зачерпну.

16.07.2025.
Ганна Зубко

Сонечко моє кохане,
Усміхнись хоч раз… єдиний.
Щастя моє довгождане
Завітало в гості нині.

А у мене ні краплини
Усміху, одне тужіння.
Не залишиться й годинки,
Відлетить солодка мрія.

Засвітилося, кохане!
Та вже пізно, щастя лине,
Не до мене, довгождане,
А до іншої людини.
20.01.1993 ©Ірина Вірна

Я хочу повернутися додому,
Але боюся не впізнати те,
Що було рідним стільки років,
Що в пам’яті стирається уже.

Я хочу повернутися до міста,
До вулиць і каштанів квіту,
Бо пам’ятаю їх іще з дитинства:
Свою Двірцеву і Бульвар. Це рідне.

Я хочу повернутися додому,
Бо бачу своє місто в кожнім сні.
Я буду посміхатися знайомим,
Радіти сонцю… вже після війни.

травень, 2024 р. ©Ірина Вірна