СВІТИЛИ НАМ ВСЮ НІЧ НЕ ЛІХТАРІ

Світили нам всю ніч не ліхтарі,
В заграві вогняній ми потопали,
Летіли нас вбивати моsk@лі –
Життя наші на кон вони поклали.

Над нами висло вбивчеє шатро,
Під куполом небесним – павутина,
Яку вночі снувало вбивче зло,
І падала палаюча хустина.

Бляшанки, мов пацьорки на разка́х,
І їх щоразу більше додавалось,
Нас обіймала не́нависть і страх,
Нам ворогом смертельне ложе ткалось.

Стелилися вогненні килими́
І висла всюди димова завіса,
Не видно вранці й сонця з-за пітьми́…
Несло́ся це усе до нас від біса.

Від вибухів здригалася земля,
Столиця у вогні уся палала –
Така була́ розвага в моsk@ля.
Чия́сь свіча в цім пеклі догорала.

Бажання жити огортало нас,
Бляшанки вбивчі цілу ніч летіли,
Вогненне плесо більшилось чимраз,
Та вороги чому́сь не спопеліли.

04.07.2025 р.

©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2025
ID: 1043031

Чому ти зраджена?
Життя…
Чому ображена?
Прощай.
Чому так боляче?
Мине.
Ну а за що це все?
Хитне.

Хитне не раз,
а ти поплач.
Потім забудь.
Тоді пробач
і йди вперед:
до своїх мрій,
до всіх бажань.
Ти тільки дій!

Це не твоя вина.
Нема
пояснень вчинкам.
Там пітьма.
Ти спину рівно-
тільки так!
Для тебе – сонце.
Він – слабак.

Ще буде щастя
і любов.
Ще буде радість
без умов.
Він був лише знак,
що не твоє.
Кохання там
вже не живе.

Ти справжня завжди.
Ти свята.
В тобі – краса
цього життя.
Себе цінуй найперше!
Знай:
для тебе сяє
небокрай!

ХОТІЛОСЬ ВИЖИТИ І ЖИТИ

Усе палало у вогні,
Чи виживем, то ми не знали,
Гатили кляті моsk@лі,
Сміттям убивчим гаратали.

В страху́ й молитві ці́ла ніч,
Зерня́ток вервиці торкалась,
І не змикала зовсім віч,
Була́ і мить… з життям прощалась.

Словами це не описать,
Усьо́го словом не сказати,
Лишалось Господа благать,
Аби він взявся захищати.

Страшна атака цілу ніч,
Вогонь і вибухи, й руїни,
Торкався, мабуть, Ангел пліч…
Тремтіло все, здригались сті́ни.

Ні миті тиші не було́,
І кожна мить – з життям прощання,
Холодний піт вкривав чоло,
Здавалось – ніч в житті остання.

Але Госпо́дь моли́тви чув
І закривав щораз щитами,
Напевно й Ангел поруч був,
Й Покров Пречистої над нами.

Госпо́дь від смерті врятував,
Яка щораз дивилась в очі,
Її постійно відганяв,
Бо лізло все, як поторочі.

Була́ страшна пекельна ніч,
Яку вдало́ся пережити…
За що воно? У чому річ?
Хотілось вижити і жити…

04.07.2025 р.

©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2025
ID: 1043020

Ніч купалася в місячнім сяйві,
Згодом день весь купався
в дощі,
ПелюсткИ позвисали на мальві,
Поріділи, здавалось, кущі.

Розляглася трава, поруділа,
Забруднилась на мокрій землі,
Уже літня пора відгриміла,
Поступилась осінній порі.

Перші зграї звуть інші з собою,
До птахів, в небо погляд зведу,
Перехрещу, в задумі постОю,
Непомітно душею сплакну.

02.07.2025.
Ганна Зубко

А тепер вона ладно поводить плечем,
та торкає колиску невмiло,
день поснув немовлям пiд вечiрнiм дощем
та її невибагливим спiвом.
Вона знає мелодiю з давних давен,
бо сама її десь-колись ткала
простиралом для всесвiту, бо навзаєм
вiн народжував свiтло з темряви.
Скiльки буде кохання у цiм дитиня
помiж нею та часом несталим –
тож спiває й музика летить навмання
щоб те завтра раптово настало.

31.03.2025

Узяв захід вже сонце в обійми,
Вечір сутінки плести почав,
Втому дня усю ніч скоро прийме,
Що до неї дорогу топтав.

Ніч між росами, снами бродила,
З неба падала зірка в ту мить,
Піднімалися вгору десь крила,
В тишу ночі, у неба блакить.

01.07.2025.
Ганна Зубко

Липневі грози з громом й блискавицею
Такі потужні та короткочасні.
Лине, мов із відра і блискавично так
Угомониться, втихне все одразу.

Після дощу так свіжо-свіжо стане,
Легенький вітерець гілки колише
І матінка-земля так вільно дише
Увечері. вночі та на світанні.

2023 р.

ВІЙНА ЗАБРАЛА

Війна забра́ла тисячі́ життів,
А може навіть це уже й мільйони,
Її до нас рашист-упир привів,
Йдуть з технікою цілі ешелони.

Війна забрала український цвіт
Й продовжує щодня їх забирати,
Вже другий розпочавсь десяток літ,
Продовжуєм в могилоньки лягати.

Війна забрала доньок і синів,
Ніхто й ніщо потвор не зупиняє,
Ще більше той упир оскаженів,
Вбиває й все з лиця землі стирає.

Війна забрала й пуп’янки малі,
Жалю́ не мають клятії потвори,
Безжально убивають моsk@лі.
Посіяли недолю нам і горе.

Війна забрала квіти, що цвіли,
Вони наза́вжди полягли в могили.
І пагінців свої́х ще не дали́ –
Життєві сві́чі вбивці загасили.

Війна забрала не одне життя
І скільки ще забе́ре – невідомо.
Ще скільки буде кровопролиття –
Хіба що знати Господу святому.

03.07.2025 р.

©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2025
ID: 1042968