А тепер вона ладно поводить плечем, та торкає колиску невмiло, день поснув немовлям пiд вечiрнiм дощем та її невибагливим спiвом. Вона знає мелодiю з давних давен, бо сама її десь-колись ткала простиралом для всесвiту, бо навзаєм вiн народжував свiтло з темряви. Скiльки буде кохання у цiм дитиня помiж нею та часом несталим – тож спiває й музика летить навмання щоб те завтра раптово настало.
31.03.2025
Для того щоб i2 коректно прочитала вірш, мова пристрою повинна бути - Українська
– Чого ти скиглиш скривджене дитя, Ковтаючи цю мить, як гiрку каву Та обпiкаючи порепанi вуста У поцiлунку з втомленою правдою? Говорив Батько, забираючи назад Усе, що дарував менi на свята, Їх розглядаю нинi забагато, Безперестанку дивлячись назад. Та не журюсь, що тим моїм лялькам Не порадiла вчасно та сердечно – I новочаснi забере безпечно Та послiдовно божеськiм байкам.
Для того щоб i2 коректно прочитала вірш, мова пристрою повинна бути - Українська
Я створена — щоб нести крізь дим і кров Те світле, що з дитинства шепче в жилах. Та в кожному моєму русі — гнів і зов, Бо ти в мені не серце, а сокира.
Ти кидала в обійми — не тепло, а лід, Твій дотик — мов пастка, мов брудна присяга. Я вчилась не жити, я вчилась терпіть, А світло в мені — задихалось. Тебе боялось. Не заважай мені творити, чуєш? Я не твоя. Я не твій злом, не зіткана тінь. Я маю стати світлом. Але буря Твоїх прокльонів ще пульсує в мені кожну мить.
Ти вирок. Ти — отрута, що прищеплена До кожного мого доброго “прости”. Твоя присутність — куля не зупинена. Я б не любила… Та не вмію не нестИ.
Я пам’ятаю дотик, що палив, Не ніжністю — а страхом у зіницях. Ти ж знала, я — не воїн, я — мов тлів Ще не запаленого вогника на спицях.
Ти ж знала, що я буду мовчазна, Бо з кожним криком я себе вбиваю. Ти бачила — в мені росте весна, А з неї вже руками квіти виривала.
Я мала би прощати, та не буду. Я більше не боюсь. Я не молюсь. Твій темний суд я давно зрозуміла, Та сила в мені, хоч в очах потемніло.
Ти — вирок ненависті мій Ти — перша, хто навчив, як правильно мовчати. Я б вирвала тебе, мов біль з корінням, Та навіть корінь вміє кров пускати.
Не заважай мені творити світ, Без тебе, без зневаги, без страхів. Мій шлях — не твій, він про свободу. Про голос мій і ярий блиск.
Для того щоб i2 коректно прочитала вірш, мова пристрою повинна бути - Українська
На полицях — досконалі, без тіні вагань, Зі стандартним обличчям і вічною славою. Вони — еталони чужих сподівань, Стоять у музейній глушині крижаною заставою.
А я — серед них, ніби теж з ідеалів, Хоч маю лиш зовнішність — маску, не суть. Усмішка — звіт, а не спалах печалі, І кожен мій крок — це не я, це мій культ.
Мене не ліпили з натхнення й свободи, Мене — підганяли під форму й канон. Я мрію про хаос, про помилки, про втому — Та знов повертаюсь на власний закон.
Я знаю, що істина — поза вітринами, Та звичка сильніша за крик і за страх. Я б з радістю впала, розбилась уламками — Та знов усміхаюсь у цих чотирьох стінах…
Для того щоб i2 коректно прочитала вірш, мова пристрою повинна бути - Українська
Наразі ви переглядаєте архіви блогу i2.com.ua за 02.07.2025.
