Коли темрява впала на плечі,
Коли вітер посипав попелом меч,
Ми йшли вперед, крізь бурі і ночі,
Незламні серця, втомлені очі.

Крізь сльози та біль, крізь страхи втрат,
Ми будували мрії, як кожен солдат,
Щоб землю нашу знов обійняти
Та вільний народ міг добро пожинати.

Цей день прийшов, і засяяло небо,
Земля заспівала: “Давно вже так треба”.
В той день, відчули смак перемоги,
Вона завітала на всі рідні пороги.

Перемога —- це пісня народу,
Це віра в правду, життя і свободу,
Вона з попелу мов фенікс піднялась.
І міць, яка у серці, здійнялась.

Тож хай звучить ця пісня вільно,
Хай гримить із громом спільно.
Бо наша сила в єднанні відваг
І перемога —- наш український стяг!

Матусю рідна, ніжна моя нене,
Твоя любов, як небо нескінчене.
Ти сонце вранці, теплий вітерець,
Ти оберіг усіх своїх сердець.

Твій голос —- пісня, що лікує душу,
Твій погляд —- світло в темряві на сушу.
Твої слова —- як мед на рану,
Ти дарувала світло рано.

В твоїх обіймах світ стає теплішим.
І навіть дощ не видається сумнішим.
Ти —- мій маяк, моя дорога ясна,
Моя любов до тебе нескінченна і прекрасна.

За все тобі спасибі, мамо мила,
Дякую, що ти мене такого народила.
Твій образ —- найсвятіший із усіх,
Бо мама —- ангел для дітей своїх.

Серед руїн, де війною залякані,
Де біль у кожнім подиху землі,
Стоять маленькі, сильні, не заплакані
Діти війни, мов пісня у імлі.

Ті очі —- небо, зранене до болю,
Ті руки —- світ, що падаює з долонь.
Та серце гріє їм нелегку долю,
Що проростає крізь війни вогонь.

Вони не граються, щасливі,
Не чути сміху в їхньому дворі.
Та мрії, щоб були живі матусі сиві,
Летять до мирних берегів зорі.

Діти війни —- то свідки часу нелегкого.
Вони, як квіти в полі, як той цвіт.
І хоч в них доля зазнає тяжкого,
Вони несуть надію в цей жорстокий світ.

Молитва їхня —- тиха і правдива,
Щоб ніч війни змінилась на світанку.
Діти війни завжди чекають дива,
І мир нехай повернеться до ранку.

На мить війна стихає вдалині,
Дорога додому, як сон наяву.
Втомлені руки стискають рідні,
І серце б’ється: “Я знову живу”.

На вокзалі обійми, сльози в очах,
Тепло материнське, співають птахи.
Кохана зустрічає з весною в руках,
Тут забуваєш про біль і страхи.

Усі ці дні —- як подарунок небес,
Смак хліба домашнього, чай на столі.
Розмови про все, до життя інтерес
Та мрії про мир на рідній землі.

Лиш час летить, мов вітер у полі,
І знову прощання стискає груди.
Та знає солдат: у кожній долі
Надія живе, поки вірять люди.

І знов у дорогу, туди де війна,
Де побратими чекають плеча.
Відпустка коротка, але вона
Як промінь тепла у буднях меча.

На горизонті тінь, як грім.
Останній бій, останній дім.
Тремтить земля, реве вогонь,
Упала зброя із сильних долонь.

Шумлять стяги, гартують крила,
Ну ртує дух, де зійде сила.
Не крик, а пісня в грудях б’ється,
У битві доля розплететься.

На вістрі меча вирішить доля,
Чи впаде світло в тіні поля.
Останній крок, останній змах,
Звитяга мчить у кожний шлях.

А якщо ніч накриє простір,
Зірки візьмуть вогонь до гостя.
І в серці вічний буде спів.
Не згасне бій, що душу звів.

Ода ворогу
Тебе не кличуть, але ти прийшов,
Чужу землю взяв, як свою рідну кров.
У тінях брехні твоє лихо стоїть,
І кров на руках твоїх гірко горить.

Здавалося, що сила твоя без кінця,
Що страх —- це зброя твого бійця.
Але ми стоїмо, як незламна стіна,
Наш дух —- то скала, а не глина м’яка.

У серці народу є правда свята.
Не вкрадеш свободи, вона золота.
Що є тобі війна, що крові струмки?
Нас не здолати, нас не зламати вікм!

Поглянь навколо: земля не твоя.
Це вільна країна, тут панує сім’я
Хоч ти і хотів нас в ярмо закувати,
Твій страх —- це ми, що не станем мовчати.

Тож ворог, знай: твій час вже минув,
І наш прапор над світом усім промайнув.
С вітанок прийде, і ти впадеш,
В болоті, в огні, як чума пропадеш.

На полі бою виблискують зорі,
Де спочивають герої у горі.
Тиша глибока, мов крик уночі,
Серце стискають сльози пекучі.

Вони йшли вперед, не вагаючись, ні,
За вільну країну, за мир у війні.
Вони залишили нам світлу мету,
Щоб ми берегли Україну св’яту.

Та кров, мов роса, упала в грунти,
Щоб наше життя могло далі цвісти.
Та доля —- це жертва, що нас об’єднала,
І правда, що в душах навіки постала.

Тож не забудемо їхній наказ
Боротися далі, бути разом в цей час.
Схиляємо голови ми кожен раз.
Ви —- вічні у пам’яті, ви в серці у нас.

Коли закінчиться війна,
Замовкнуть вибухи й гармати,
Знов зійде тиха ніч ясна
І зорі будуть нам співати.

Коли закінчиться війна,
Земля обійме мир і волю,
І кожна квітка весняна
Розкаже нам про кращу долю.

Коли закінчиться війна,
Розвіються хмарини болю,
Знов оживе твоя весна
І світ наповниться любов’ю.

Коли закінчиться війна,
Згадаймо, хто віддав життя,
Щоб знову вільна сторона
Жила в обіймах майбуття.

Герої не вмирають, вони живуть в серцях,
Ті подвиги палають у спогадах, в очах.
Вони —- мов зорі ясні, що світять крізь туман,
Та сила надихає, змиває біль оман.

Герої не вмирають, ті голоси звучать,
У піснях, у молитвах, у правді що не сплять.
Вони —- обличчя віри, свободи ясний шлях,
Що зламані кайдани тримали у руках.

Герої не вмирають, той дух —- це наш маяк.
Він гріє нас в негоду і кличе у боях.
Та жертва не даремна. І кров, що ллється тут,
Гартує покоління, що світ новий несуть.

Герої не вмирають, вони стають життям,
Вони у кожній справі, в думках, у почуттях.
Земля, що їх ховала, дала новий врожай,
Герої не вмирають —- на них чекає рай.