В кайданах холодних, у стінах чужих
Вбивають солдатів, іще ледь живих.
Невільник мрійливо вдивляється в даль,
Душа його рветься крізь сталь і печаль.

Чужина не стерла у серці тепло.
Воно, наче вогник, цей жар зберегло.
Рідна земля —- його сон і надія,
Вона його сила, вона його мрія.

Крізь грати він бачить одну лиш неволю,
Проплакатись мало про цю гірку долю.
Мовчанням кричить, як ніхто не кричав,
За волю. за правду, за край, де зростав.

В очах його —- волі нескорений блиск.
Ні ворог, ні темрява, холоду свист
Не здолають серця, що живе й палає,
Його Україна крізь відчай чекає.

І, може, не завтра, а згодом прийде
Світанок свободи і сонце зійде.
Полонений злетить, мов орел, у блакить,
Де вітер свободи йому шепотить.

Вона жила між тінями ночей,
Де місяць ховався у хвилях речей.
Словами не сказана, тільки в думках,
Летіла, як вітер, по теплих стежках.

В очах її —- світло, у серці —- вогонь,
Що палить безжально, не йде осторонь.
Вона мовчазна, як світанок самотній,
Водночас гучна, мов би вечір суботній.

Ніхто не побачить, ніхто не збагне,
Що в серці палає, що душу жене.
Вона, мов туман —- розчиняє сліди
Та в пам’яті вічній залишить світи.

Торкатися шкірою —- мрія й табу,
Тікати від неї —- мовчати в гробу.
Таємна любов —- це мелодія тиха,
Що завжди лунає, як вічна утіха.

Любов —- це світло, що в серцях горить.
Воно не згасне навіть у пітьмі.
Це мова душ, що тихо шепотить,
І ніжність, що плекає у житті.

Любов —- це небо в ранішній росі
І промінь сонця, що цілує день.
Це вітер вільний у морській косі
І спів пташиний, сповнений пісень.

Любов —- це сила що дає нам крила.
І з нею ми здолаємо усе.
Вона в серцях тепло своє розкрила
І щастя, мов весна, у дім несе.

Любов —- це мить, що вічністю стає,
Це погляд ніжний і єднання рук.
Вона —- це все, що в світі є твоє,
Вона —- це рай, який знайшовсь між мук.

У полі тихо. Ледь тріпоче вітер,
А сонце ніжно хилиться до сну.
Лежить солдат поранений у квітах,
Душа тримає мрію не одну.

В його очах —- біль, і світло волі,
В його руках —- міцний сталевий щит.
За рідну землю, за дітей у школі
Він проливає кров щоб захистить.

—- Тримайся, друже, —- шепотять дерева.—-
Бо ти для нас —- як камінь, як граніт.
Ти сила, мужність, воля ти сталева,
Що в серцях всіх, живе через сто літ.

Його думки удалечінь летіли,
Де дім, де мати з лампою в руці,
Де тихий вечір і знайомі схили,
Де мир і спокій, мрії-молодці.

Вже небо вкрила нічка тиха,
Солдата серце б’ється знов,
Бо кожна рана —- справжнє лихо,
А кожен подих —- то любов.

Він встане знов, пройде усі дороги,
Хоч тіло криком рветься у тиші.
Бо в нього в серці б’ється перемога,
Тому що Україна —- у його душі.

Якщо покинеш ти мене,
Тебе ніхто не поверне,
Затихнуть пісні журавлів,
Захмарить небо тінь жалів.

Якщо підеш, все замовчить,
Забудуть квіти весни мить,
І ніч розтягнеться без краю,
Як сніг, що танути не знає.

Та серденько буде чекати,
Як хвиля берег обіймати.
І навіть у самотній тиші
Кохання серце не залишить.

Тож поки поруч ти зі мною,
Ціную кожну мить з тобою,
Бо навіть як з життя піду,
Через віки тебе знайду.

У час тривог, у час звитяг
Служба безпеки стоїть, як стяг.
Її робота —- тиха, невидима часом,
Та кожен крок —- це щит для нас.

У темряві злочинів, в мороці зрад
Вона розгортає правди парад.
Знання і мужність, честь і відвага —-
Ось їхній шлях, їхня держава.

Розвідка, захист, затримання зло.
СБУ —- це серце, що в грудях жило.
Для країни, для миру, для кожного з нас
Вони несуть світло у складний цей час.

Вітаємо вас, вартові тиші,
Словом і ділом Україну пишем.
Хай ваша служба буде зразкова,
А перемога легка та раптова!!!

Коли тебе немає поряд
Коли тебе немає поряд —- світ завмирає,
Вітри шепочуть в тиші між гілок.
Мов сріблом вкритий, час тече й зникає,
І простір втрачає теплий свій ковток.

Твій голос—- мов струмок, що в серці грає,
Твій погляд —- сонця світло уночі.
Та зараз ніч мовчить, душа вмирає,
Бо ти далеко і мовчать ключі.

Куди не гляну —- пусто і самотньо,
Лише думки летять у твій політ.
Без тебе день —- життя безповоротньо,
Без тебе гасне зовсім світ.

А ле я вірю: все ще повернеться,
Твій крок наповнить простір мій життям.
І кожна мить в теплі зіллється,
Бо ти —- мій світ, мій вічний храм.

Тихо в саду, місяць ясний,
Чекає вона день за днем.
Зорі шепочуть, день весняний,
А на серці панує лиш щем.

Він десь далеко, там на війні,
За рідну землю стоіть.
Її молитва в кожнім дні
Йому, мов оберіг, летить.

На стіл поклала хліб і сіль,
Віконце світлом огортає.
В очах —- сум і надії біль,
Але душа не відступає.

“Вернись, кохани, щастя моє,
Ми будемо разом, як хотіли.
Земля цвіте, під небом ми двоє—-
Ти, що боронив, і я, що любила”.

І знов на світанку її пісня лине,
Як дзвінка молитва в ранковій імлі.
Кохана чекає, в серці віра не згине,
Бо любов переможе всі бурі й вогні.

Він пішов за нас, за світлий день,
За радість вільну, за спокійний сон.
У бій набрав із собою пісень
І віру у те, що вистоїть кордон.

Він захищав далекий обрій рідний,
Щоб вільним був для нас той назавжди.
Палив вогонь у серці його грізний,
Але лишив для нас тепла сліди.

Тепер його немає між живими,
Та в кожнім вільнім подиху —- він є.
Він з нами у вітрах, він із близькими
Й у небі, що у верховітті виграє.