Просто люди на землі,
Просто люди у просторах.
Просто ти і я разом,
Просто ми назавжди поряд.

Разом ми непереможні,
Разом ми — сталь і броня
В світі, де воює кожний,
В світі, де палка війна.
KHARGEZZI

В цьому місті йде війна.
В цьому місті ти зі мною,
В цьому місті я пишу – вірші, створені тобою.

В цьому місті йде війна.
В цьому місті ми самотні,
В цьому місті нас нема…
В цьому місті — тільки зброя.
KHARGEZZI

Злива, злива, ллється злива,
Злива, злива за вікном.
Зливо, любая ти зливо,
Змий усе, що нам дано.
KHARGEZZI

Втома, втома. Всюди втома
Втома в людях, у очах
Втома ходить між нами
Втома власного життя
KHARGEZZI

І ось і все – кінець прийшов навіки
Але, як кажуть, у всьому є плюси
Не буде болі, немощі, любові
Душі тепер не буде меж.
Я знаю, важко пережити
Отую мить, коли все зникло вже
Але не нам те ворожити,
Бо в гіркоті не проживеш !
Я радий тому, що зустрів всіх вас,
Що в пам’яті моїй тепло живе
Та все ж давно я тут пропав
І маю йти туди, де спокій жде.
Тому прошу Я Вас не плачте!
Так треба – всьому є кінець
Я буду з неба споглядати
Як вир життя у Вас цвіте
Лимар Владислав Сергійович

Сонце місяць прикриває-
моє життя знов розквітає.
ридати душенька не буде,
бо знову бачу я зірки.
вони співають знов мені-
дивній і такій новій.

залишу я сумні думки
й порину в казку давніх мрій.
а ти читай це як молитву:
дихай, мрій, кохай, люби!

куди не глянь-усюди свято,
і в мене,у сердечку молодім,
співають і танцюють мрії,
малюють краєвиди гір,
хвилі берег обіймають,
зорі світять довгу нічку,
сонце сходить з-за країв.

пташки співають рідну пісню,
листочки вітер обриває.
зівʼялі квіти тут живуть-
й моє життя знов розквітає.

і в казку вкотре я повірю,
не залишу свою надію-
як ти, як я, як ми удвох,
і неймовірний спів пташок.

зустрінем разом цю пору-
таку рідну і в той час чужу,
веселу, сповнену пригод,
безнадійливо-мрійливу
й наповнену старих казок.
Софійка

В місті тому де жили предки мої
Чую, як сила в пульсує крові.
Що за тисячі років
Родом зібалась
Чую роду голоса звучання,
Що через віки
Все ж догукались

силу і волю мені дарували
І нині дісталось тілу й духу,
А ще серцю моєму –
У волю вливалося,
І всесвітній простір
Навколо Роду ще більше
Укріпило цім світі
Від зараз й навіки.
Віктор Володимирович Прокопенко