У світі мінливім, де все проплива,
Є дружба, що серце навіки трима.
Хай сонце нам світить, хай гріє весна,
Бо молодість в нас — лиш одна, чарівна.

Ми юні сьогодні, і час не стоїть,
Він тихо, невпинно вперед собі спить.
Тож треба сміятись, кохати, радіти,
Щоб мрії не втратили сили летіти.

Коли темна хмара накриє пітьмою,
Ти руку подаси й підеш за мною.
У бурі й у вітрі, в холодні дощі
Друзі лишаються світлом в душі.

Ми разом пройшли і дороги, й мости,
І стільки пригод ще чекає нас там.
Зберемо в серцях теплі спогади всі,
Щоб навіть в старості гріли вони нам.

І хай пролетять за вікном всі роки,
Ми будем триматись, не йти вдалеки.
Бо в юності кожна хвилина золота,
І дружба міцніє, як криця свята.

Коробко Олександра

Вирує життя,десь невгамовне
А ми сидимо тут,в клітці умовно
Та що нам робити? Застрягли всі тут
Ніхто не підкаже,де кінчається цей замкнутий круг?
А жити хотілось,як жилось вже колись
Де сонце яскраве та всюди блакить
Нічого доживемо,нема вибору в нас
Головне,щоб не погас, вогник в душі в середині,в кожного в нас!
Світлана Таращенко

Мрійливий мій ловець над прірвою у житі,
Спіймай мене, бо відчуваю, я впаду.
Все швидко пролітає, і швидко гинуть мрії,
У снах своїх колись тебе знайду.
Твої мрійливі очі підтримують надію,
Твоє духовне сяйво в душі своїй несу.
А прірва так і манить своєю глибиною,
Один останній крок боюсь, що я зроблю.

Мрійливий мій ловець, ти чиста та духовна,
Лови мене, бо падаю, в безодню я лечу…
Картини та події всі мимо пролітають,
Крізь сон та морок пробиваюсь я і йду.
Тебе в тумані бачу крізь сновидіння обрій,
До тебе поспішаю, на образ твій біжу,
Роблю я крок останній, йду необережно,
Не знаю, до безпеки чи в прірві пропаду…
Олександр Мезенцев

Затуманились очі в жалю…
Сірі будні закрили Зорю…
Розчинилась любов у вітрах,
Ти, як птах…
Відлетів із думок, із душі…
На подвір’ї зливали дощі…
У закутках буденних ідей,
Тінню ллється рядок із ночей…
Тільки відблиск небесних світил,
Він відкриє вуаль і дасть сил…
Я згадаю всю ніжність тепла,
Я щаслива з тобою була!
Затяжний цей вселенський урок…
Новий поштовх і новий стрибок.
Я відкрила для себе весь Світ,
Загорнулась чарівністю літ.
ND💗

Надія Холод

Коли кохання у душі розквітне,
Коли пізнаєш ти його красу,
Відчуєш ти, яке воно тендітне,
Пізнаєш силу ти його хмільну.
В усі віки був символ у кохання
Цей символ – квіти наші всі земні,
Даруєш квіти – це твоє визнання,
Що зацвіло кохання у тобі.
Кохання – це єдина річ на світі,
Що множиться, коли ти віддаєш,
Тому даруй його весь час, щомиті,
У цьому втіху ти собі знайдеш.
Коли цю істину ти чітко зрозумієш,
Довести її зможеш багатьом,
Тоді нарешті стати ти зумієш
Кохання нескінченним джерелом.

Віктор Мартинов

Я все життя хотіла краще жити,
І завжди вільно дихати й творити,
Я мріяла навіки полюбити,
Когось голубити й заворожити.
Мріяла, мріяла, мріяла,
Щастя своє я знайти,
Мріяла, мріяла, мріяла,
Милий, коханий, де ти?
Хотіла неземного я кохання,
Від нього щоб злітала до небес,
Здійснилися щоб всі мої бажання,
Складалося життя моє з чудес.
Мріяла, мріяла, мріяла,
Щастя своє я знайти,
Мріяла, мріяла, мріяла,
Милий, коханий, де ти?
Я мріяла про щастя лише з милим,
Коханим, неповторним, тільки з ним,
Щоб радощі і горе ми ділили,
Кохання не розтануло, як дим.
Мріяла, мріяла, мріяла,
Щастя своє я знайти,
Мріяла, мріяла, мріяла,
Милий, коханий, де ти?

Віктор Мартинов

Поки живий – нічого ще не пізно,
Поки живий – усе в твоїх руках,
Поки живий – не треба скиглить слізно,
Поки живий – всі труднощі в думках!
Поки живий – змінити все можливо,
Поки живий – не бійся, не сварись,
Поки живий – не реагуй бурхливо,
Поки живий – ніколи не журись!
Поки живий – кохай і зачаровуй,
Поки живий – страждай і веселись,
Поки живий – гріхи не виправдовуй,
Поки живий – то зради бережись!
Поки живий – все можна пережити,
Поки живий – надія в серці є,
Поки живий – все можна зупинити,
Поки живий – не зайвим все стає!
Поки живий – усе тебе хвилює,
Поки живий – є заздрість і печаль,
Поки живий – тобі чогось бракує,
Поки живий – завжди є сум і жаль!
Поки живий! Які слова прекрасні!
Тому радій і кожен день молись,
Щоб довше були ці слова на часі,
Бо ти живеш сьогодні, не колись!

Віктор Мартинов

В дитинстві плинув час повільно,
Хотіли ми скоріше підрости,
Здавалося, проходять дні безцільно,
І ми хотіли швидше провести
Свій кожен день й тому лягали спати
Раніше ми із надією на те,
Що швидше так дорослим можна стати,
І що щасливе нас майбутнє жде.
Здавалося дорослим краще бути,
Здавалося дорослі можуть все,
Але тоді ми не могли збагнути,
Що не дарма повільно час повзе.
Доросле нас життя тоді манило,
Ми думали немає там проблем,
І нам тоді здавалось не важливо,
Що там не можна жити одним днем.
Тепер, коли дорослими ми стали,
То зрозуміли – все не просто так,
Із сумом ми відчули і пізнали,
Життя дорослих – це суцільний жах.
Здавалося дорослим краще бути,
Здавалося дорослі можуть все,
Але тоді ми не могли збагнути,
Що не дарма повільно час повзе.
Щодня дорослі мусять працювати,
Не завжди до душі робота їх,
На хліб із маслом треба заробляти,
Рук не покладаючи своїх.
За все, що зробиш, слід відповідати,
За свої вчинки відповідь нести,
Весь час себе примушувати, гнати,
І проти течії хоч іноді плисти.
Здавалося дорослим краще бути,
Здавалося дорослі можуть все,
Але тоді ми не могли збагнути,
Що не дарма повільно час повзе.
Тож не спішіть дорослими ставати,
Бо час неспинний, він вперед летить,
Нікуди вам не треба поспішати,
Життя і так коротке наче мить.

Віктор Мартинов

Створив Бог жінку із ребра,
Бо він весь час про неї думав,
Бажав він їй лише добра,
Її турботою окутав.
Продумав Бог все до дрібниць,
Створивши жінку дивовижну,
Чоловіки щоб падали всі ниць,
Натуру дав їй еротичну.
Ребро те з боку вибрав він,
Щоб йшла пліч – о – пліч з чоловіком
Щоб не лякалась в житті змін,
І щоб цвіла весняним квітом.
Захищеною жінка щоб була,
Бог взяв ребро, що під рукою,
Щоб не боялася вона
І не була вона сумною.
А з боку лівого ребро
Взяв Бог тому що поруч серце,
Щоб завжди вірила в добро,
І щоб кохала наче вперше!
Продумав Бог все до дрібниць,
Створивши жінку дивовижну,
Чоловіки щоб падали всі ниць,
Натуру дав їй еротичну.

Віктор Мартинов

У грошах кажуть сила вся,
Від них залежить все на світі,
Яке чекає майбуття,
Про гроші думаєш щомиті.
Але б Мідас-цар розповів,
Що головне не злато й гроші,
Бо злато й гроші ти б не їв,
Вони на їжу так не схожі.
Якщо є гроші – ти багач,
Ти – цар і Бог, усім відомо,
Що не розчулить тебе плач,
І не зупинить тебе слово!
Для того, щоб придбати щось,
Ці кляті гроші так потрібні,
Жах, скільки крові пролилось,
Щоб буть багатим, а не бідним!
За злато щастя не купить,
Любов також не продається,
І не продовжиш життя мить,
Померле серце не заб’ється!

Віктор Мартинов