Немає щастя більшого за те,
Що ти зі мною поруч йдеш по світу,
Що ти у мене, люба моя, є,
І що у нас прекрасні, гарні діти!
Молюсь за тебе Богу я щодня,
Щоб ти була щаслива в цьому світі,
Для мене ти як вранішня зоря,
Ти краща за усі на Землі квіти!
Ти, як повітря, що вдихаю я,
Тебе кохаю, ну, куди це діти,
Ти – радість і душа моя,
Без тебе я не зможу жити!
Моє натхнення ти і мій бальзам,
Який лікує мою грішну душу,
Тебе ніколи і нікому не віддам,
І клятву цю нізащо не порушу!
Тобі бажаю я здоров’я щоб було
Міцніше за алмаз на віки вічні,
Щоб мрії всі збулися до одної,
І друзі були вірні і тактичні!

Віктор Мартинов

Спекла бабуся діду колобка
Та й на вікно простигнути поклала,
Що від повітря одного ковтка
Він оживе – про це вона не знала.
З вікна на призьбу швидко він плигнув,
А з призьби – аж на землю і дав "драпа",
Він щастя волі-вільної відчув,
Але не знав – чекає його драма.
Дорогою побіг він навпростець,
А тут назустріч зайчик – довголапчик,
Куди біжиш ти каже, буханець,
Тебе я хочу скуштувати, побігайчик.
Та колобок не ликом шитий був,
І пісню зайцю заспівав веселу,
Розвісив заєць вуха і забув,
Що з колобка хотів зробить вечерю.
І по дорозі колобок побіг,
Його перестрівали вовк з ведмедем,
Але і їх він піснею відволік,
Утік і був у собі певен.
Лисицю на нещастя він зустрів,
Хотів від неї піснею відкупитись,
Та хитрощі її не зрозумів,
За це життям прийшлося поплатитись.
Прикинулася, що вона глуха,
І попросила сісти їй на носа,
Що ж заспівай – просила простака,
Сама ж дивилася на нього скоса.
Лисиці колобок на ніс заліз
І тільки пісню він почав співати,
Лисиця його проковтнула і без сліз
Не можемо про колобка згадати.
Не думай, що хитріший ти за всіх,
Що всі дурні, одне лише ти вчене,
Коли повіриш в це, то як на гріх
Найдеться хтось хитріший і за тебе.

Віктор Мартинов

Жінки у світі всі прекрасні,
Їх імена звучать неначе спів,
Нам, щоб сказати, як без них нещасні,
Багато взагалі не треба слів.
Їх імена надію в нас вселяють,
Їх імена нам віру придають,
Їх імена усіх нас окриляють
І до безсмертного кохання нас ведуть.
Ці імена – Світлана і Тетяна,
Ірина, Віта, Ольга, Наталі,
Людмила, Анна і Олена,
Без Вас як жили б на Землі?
На трьох китах тримається наш світ,
І ми назвати імена їх всім готові,
Жіночі імена, яким багато літ,
На Вірі, на Надії та Любові!!!
Тож славимо ці імена святі,
І тих жінок, що завжди поруч з нами,
Були вони щоб завжди молоді,
Щоб їх кохали і вони кохали.

Віктор Мартинов

Життя проходить швидко і неспинно,
Це розумієш тільки з часом ти,
Та почуваєш себе трохи дивно,
І відчуваєш присмак гіркоти.
Життя – це мить, його не повторити,
Тому люби всі прояви його,
Щоб не було, продовжуй далі жити,
Твоє життя дорожче усього.
І кожен день живи, як день останній,
І кожен день кохай, як в перший раз,
Не забувай про день свій учорашній,
Можливо завтра не наступить час!
Люби того, хто поруч із тобою,
Боготвори його і бережи,
За нього завжди стій горою,
І в час важкий йому допоможи.
Життя – це мить, його не повторити,
Тому люби всі прояви його,
Щоб не було, продовжуй далі жити,
Твоє життя дорожче усього.

Віктор Мартинов

Що трапилося, люди, в цьому світі,
Чому творити не бояться зла,
Чому ані дорослі, ані діти
Не відкривають душу для тепла?
Все те, що цінували споконвіку,
Тепер вважають слабкістю усі,
І кожному дають тепер оцінку
По кількості грошей у гаманці.
По розуму колись людей цінили,
Але не в тренді зараз цей підхід,
Тепер, чим більше ви в житті грішили,
Тим вище в ієрархії ваш зліт.
Колись людей лякали просто пеклом,
Не будеш праведником – попадеш туди,
Не скористаєшся якщо своїм моментом,
Тоді не плач, не скигли, не зуди!
Людей багато тих, що на гріх ласі,
Їх з кожним днем все більше, без числа,
Дорога в рай сьогодні не на часі,
Вона давно травою заросла.

Віктор Мартинов

Фразу цю почуєш неодмінно,
Хоча її ти і не вибираєш,
І це на сто відсотків вірогідно,
Якщо ти огорода свого маєш.
Тобі так гарно – в тебе все своє:
І картопля, і буряк, і морква,
І помідори, і цибуля завжди є
Та ще й капуста білокачанова.
Та ось ніхто не думає про те,
Що для того, щоб усе це мати,
Треба на огороді, перш за все,
Із ранку і до ночі працювати.
Із дня у день, з весни до осені,
Вам то садити треба, то копати,
Страхатися то посухи, то повені,
Й ночами від цього не спати.
То вам труїти треба шкідників,
А то прийшла пора вже поливати,
То прополоти все від будяків,
То треба вже врожай збирати.
То хто вам заважає мати все,
Беріть собі ви швидше огорода,
Щасливі будете, бо ви своє їсте,
Це ж не життя, а просто насолода.

Віктор Мартинов

Життя стає страшнішим з кожним днем,
Надія, віра і любов зникають,
Красу й добро випалюють вогнем,
І кінець світу швидко наближають.
Ніде сховатися не зможеш ти
Від заздрощів, ненависті і болю,
Ми живемо на світі як кроти,
І проклинаємо свою нестерпну долю.
Так хочеться скоріш кудись втекти,
Щоб не вести років там підрахунків,
Туди, де можна душу вберегти,
Безлюдний острів – кращий із притулків.
І все не так, і мрії не збулись,
Ми скиглимо і виємо безсило,
І вороги ще не перевелись,
І нас життя нічому не навчило!
Побути хочеться весь час на самоті,
Не бачити нікого і не чути,
Щоб впевнитися в своїй правоті –
Що краще від усіх подалі бути.
І поруч любляча людина щоб була,
Яку ти теж кохаєш і цінуєш,
Достатньо, щоб була лише вона,
І що це – щастя, ти тоді відчуєш!
Так хочеться скоріш кудись втекти,
Щоб не вести років там підрахунків,
Туди, де можна душу вберегти,
Безлюдний острів – кращий із притулків.

Віктор Мартинов

З моменту народження кожна миттєвість,
Хоч це і не кожен з нас відчуває,
Не просто кудись зникає у вічність,
А нас ще й до смерті вона наближає.
Ніхто з нас не знає, коли час настане,
Десятки років пройдуть, може – хвилина,
Але кожен з нас розуміє, що згасне,
Предстане перед Богом кожна людина.
Немає того, що було і що буде,
Є лише сьогодні і ця мить на світі,
Від болю ніщо, навіть час не лікує,
Життям насолоджуйся кожної миті!

Віктор Мартинов

Люблю я Україну, як життя,
Завжди любив країну цю прекрасну,
Її долини, гори і моря,
Її лани, її ліси, природу класну.
Її людей відкритих, гуморних,
Надійних, працьовитих і бадьорих,
Терплячих, мудрих і гнучких,
Гостинних, співчутливих, добрих.
Розсудливих, із вірою у себе,
Веселих, життєрадісних завжди,
Що вірять в майбуття благословенне,
Із прагненням, щоб щастя досягти!
Розумних, творчих і самокритичних,
Надійних, наполегливих, стійких,
Ще й красномовних і харизматичних,
Культурних, вільних і міцних.
Люблю красиву українську мову,
Письменників, поетів і митців,
Пісні народні пречудові,
Історію без воєн і вождів.
Люблю Вкраїну, що завжди багата
Різноманіттям діалектів, мов,
І де горою брат стоїть за брата,
Ту, де панують ВІРА і ЛЮБОВ!

Віктор Мартинов

Вуста твої я б цілував
І до нестями тебе пестив,
Якби напевно я хоч знав,
Що тільки цим тебе б улестив.
Твої перса і тіло все,
Вкрив поцілунками палкими
І з радістю робив би це
Вустами теплими своїми.
Тобі б я передав тепло
Душі своєї, свого тіла,
Щоб гарно нам з тобою було,
Щоб від кохання все горіло.
Щоб все у нас переплелось,
Боліло від утоми тіло,
Щоб щастя через край лилось
Від насолоди все тремтіло.

Віктор Мартинов