Колись, у сиву давнину,
Щоб грамоту пізнати.
Йшли учні, йшли по одному,
Учителя шукати.
Вони всі йшли не день, не два,
Роками йшли й шукали,
Коли ж знаходили його,
То дуже цінували.
Для учні він був цар і Бог,
На вчителя молились,
За те, що він їх жити вчив,
Вони йому корились.
Що він казав – для них закон!
Це учні добре знали,
І ті знання, що він давав,
Вони не забували.
Але пройшли уже віки,
Все шаром пилу вкрилось,
Любов до вчителя, де ти?
Повага, де поділась?!
Можливо, все попереду для вас,
І щастя мить вам подарують хлопці і дівчата,
Коли одного разу учні вам
Слова подяки скажуть не в день свята!

Віктор Мартинов

Як сонце треба для рослин,
Як їжа і вода, щоб жити,
Жінки потрібні для чоловіків,
І цю вже правду ніде діти!
Без них нам важко крок ступити,
Без них і дихати нам тяжко,
Без них не хочеться нам жити,
Ми розуміємо – їм важко!
Дітей доглянь, обід звари,
Та не забудь про чоловіка,
Щоденно в хаті прибери,
Та щоб була ще й ясно лика!
І щоб красива і струнка,
І щоб усмішкою зустріла,
І на підйом була легка,
І щоб ніколи не старіла!
Багато хочемо від вас,
А що для цього ми зробили?
Допомагали скільки раз,
А про любов хоч говорили?!
То зараз хочемо сказати:
Кохані наші, роботящі,
Дай Бог, здоров’я, щастя вам,
Щоб ви завжди були найкращі!

Віктор Мартинов

Останній дзвоник продзвенить для вас,
Вам ЗНО залишиться лиш здати,
Заграє і для вас прощальний вальс,
Але вам є що у житті згадати!
І перший дзвоник, вчителів своїх,
Які готові серце вам віддати,
Не забувайте, прошу я, про них,
Бо вчителі – то другі батько й мати!
Заходьте в школу – вона другий дім,
Частину ви життя в ній залишили,
Не забувайте і товаришів
І вас щоб пам’ятали і любили!
У добру путь, хай вам в житті щастить,
Міцне здоров’я щоб вам мати,
Щоб пам’ятали ви цю мить,
Не забували батьківської хати!

Віктор Мартинов

Ось і настав прощання час,
На серці важко і душа в тривозі,
То ж хай же доля не обходить вас,
Нехай біда вас не спіткає у дорозі!
Щоб кожен справу до душі знайшов,
Щоб щастя, як жар-птицю, ви спіймали,
Не забували щоб батьківський кров,
І рідну школу щоб не забували!
Душі частину вклали ми у вас,
Зв’язки встановлені порвати дуже важко,
Не забувайте ви про вчителів,
Без вас їм буде дуже тяжко!

Віктор Мартинов

Ще Діоген казав: «Людину я шукаю!»
Із ліхтарем удень ходив туди-сюди,
А чи знайшов, навряд, я так вважаю,
Ау, Людино! Відгукнись, де ти?
Людина? Що це є таке – ніхто не знає,
Все можна визначити, все пізнати,
А двох однакових людей немає,
То хіба ж можна визначення дати?!
Людина кожна неповторна і прекрасна,
Вона, як Всесвіт, і безмежна, і складна,
Вона буває і щаслива, і нещасна,
Вона буває і красива, і бридка!
Залежить все від внутрішнього світу,
Від виховання і наявності душі,
Від відчуття свободи і польоту,
Якщо цього немає – не спіши
Особу цю Людиною назвати,
Того, хто випромінює лиш зло,
Бо ця «людина» здатна тільки брати,
А не творити ближньому добро.

Віктор Мартинов

Любов і ненависть, життя і смерть,
Добро і зло – завжди крокують поряд,
Якщо добро сповідуєш на чверть,
То, значить, ти живеш, ти ще не помер!

Віктор Мартинов

Щодня зникають в світі цілі види
Рослин, птахів та звірів на землі,
Побачити їх зможуть наші діти
В книжках, в кіно, можливо ще у сні.
Людина, кажуть, – це вінець природи,
Найрозумніша від усіх істот,
Але до чого все вона доводить,
Руйнуючи навколо себе фонд
Той, що століттями природа готувала,
Щоб види вивести найкращі і міцні,
І щоб життя навколо вирувало,
Щоб на Землі були ми не одні!
Братами меншими ми звірів називаємо,
Тож піклуватися про них повинні ми,
За замість цього, ми їх убиваємо,
То в чому ж провинилися вони?!
Чим завинили квіти, звірі, птахи,
Трава, кущі, дерева та гриби,
Метелики, чи жаби, чи комахи?!
Вони ж як ми з тобою – всі живі!!!
Тож, дай їм шанс з тобою поряд жити,
Допоможи, врятуй і захисти,
Бо від того, чи будуть вони жити,
Залежить те, чи будеш жити ти!

Віктор Мартинов

Все має всій початок і кінець
Будь то вугілля або паливо блакитне,
І швидко стане тонким гаманець,
Якщо не будеш економить світло.
Не довго будеш жити ти в теплі,
Гарячою водою тіло мити,
А будеш, як та миша у норі,
У темряві та в холоді сидіти!

Віктор Мартинов

Жінки привабливі, звабливі і кохані!
За Вас я піднімаю келих цей,
Щоб Ви завжди були прекрасні і жадані,
І щоб вуста були солодкі як єлей.
Щоб Ваші очі полум’ям горіли,
Щоб від кохання вирувала кров,
Чоловіки від Вас щоб шаленіли,
Частіше говорили про любов.

Віктор Мартинов

Нарешті день прийшов цей і для вас,
Останній дзвоник вже нарешті залунає,
Але, повірте, пройде певний час
І кожен з вас про школу ще згадає!
Згадаєте, як в перший клас пішли,
І перші успіхи, і всі свої невдачі,
Якими ви кумедними були,
А іноді і надто вже ледачі!
Коли в доросле підете життя,
Шкільні роки здадуться для вас раєм,
Так, у дитинство вже немає вороття,
Але не зразу ми все це пізнаєм!
Бажаю вам здоров’я і добра,
Щоб ви знайшли своє покликання і щастя,
Щоб доля доброю, ласкавою була,
Щоб вас обходили всі біди і нещастя!!!

Віктор Мартинов