Євочка з Камілкою
Часто не мирились.
Через бублик з діркою
Знову посварились.
Як же тут змиритися
З горем немаленьким?
—Як нам поділитися
Бубликом одненьким?
— Вірна версія моя,—
Видала Камілка,
— Бублика з’їдаю я,
А для тебе — дірка.
Євочці сподобалась
Дірочка кругленька.
Взяла та й погОдилась,
Бо ж іще маленька.
Рівно за хвилиночку
Паніка зчинилась:
— Я не їла дірочку!
— Де ж тоді поділась?!
Анна Барвінок
Анна Барвінок

Я хочу сказати простими словами,
що дуже кохаю тебе, мій коханий.
Твоя усмішка світлом засіяє,
і промінь її моє серце огортає.

Ми поруч завжди крізь щастя і горе,
але це нічого — ми сильні удвох, зоре.
Допоки ми разом, нам сила дана,
любов нас тримає впродовж всіх літá.

Коли ти зі мною — весь світ оживає,
любов’ю своєю мене огортаєш.
Мене ти завжди робиш щасливою,
у дощ і у сонце, і навіть у зливу.

Твій голос дзвінкий, мов пісня світанку,
він серце торкає у ніжному танку.
Мелодія моря, мій промінь і світ,
з тобою, коханий, я знову, як квітка.

Кріс

Тік-так, рухаються стрілки по колу —
то вгору, то вниз.
Час тікає, мов пісок між пальцями.

Про наші пригоди, мій друже,
ніхто не почує, не знатиме,
якими барвистими вони були.

Вони у спогадах лишаться,
нагадуватимуть, якими молодими й щасливими ми були.

Тік-так, рухаються стрілки по колу,
нагадуючи нам, що до старості
лишилося все менше й менше років.

І про смерть, яка дихає нам у потилицю,
про те, що вже не зустрінемось з тобою.

Може, старими будем,
пересічемося між вулицями,
згадаємо події ті
із заплаканою душею.

Тік-так, мій друже,
хотів би я знати тебе завжди,
але часу замало для цього.
Замість сотні слів почуй лиш одне:
навіть після моєї смерті приходь на могилу,
та не лишай мене в холоді самого.

P.S: Присвячую моєму другові та некровному братові не по крові Івану.
Степан Кузненко

Я ніколи не зійду зі шляху, початого мною до цілі моєї,
бо розуміння кінця його
значно гірше, ніж прийняття факту, що ціль далеко, і я навіть не зустрінуся з нею.

Із кінцем дороги, кінчається сенс і початок.
Закладений, аби заволодіти нею.

Я знаю, що важко, знаю — не можу,
но не зійду і слів «здаюся» не скажу.

Хоча і блукаю марами, хоча і шлях мій вище, ніж хмари,
я далі і далі, попідкошені ноги піднімаюсь і йду.

Чи жалію? Можливо так,
але жити без цілі та мрій гірше, ніж жити мов жебрак.

Тому я кажу не тільки собі,
а ще й тим, хто це читає:
ідіть до цілі, любіть та мрійте,
хай вас ніхто і нічого, крім вашої впертості, не зупиняє.
Степан Кузненко

У місті чудному , в яке потраляєш
Коли у життя ти пояснень питаєш.
Якось пополудні , а може й вночі
Минуле з майбутнім шукали ключі.
Бо двері важкезні хотіли закрити,
Холодну пітьму навік полонити.
Щоб та більше ніколи ожити не сміла
Мрії людські топить не зуміла.
Завдання складне, та бійці не здаються
За життя на Землі запекло так б’ються.
Й будьмо відверті – надію ми маєм
Щоночі й щодня пітьму ту долаєм.

Наталя