Ці дні без Тебе й не з Тобою,
Огорнуть лише журбою…
Лиш телефоннії дзвіночки,
Надають сил відкрити очки…

Думки усі мої про Тебе,
З усмішкою підігрівають мене.
Твою усмішку представляю,
Лише Тебе завжди чекаю…

Твій ніжний голос мов чарує,
Мій мозок тільки його чує.
Всі інші пропускає мимо
Надіється, щоб сталось диво.

Почути голос Твій бажаю,
В думках Тебе я обіймаю.
Твоє тепло відчуть я мрію,
Без цього певно я здурію…

Не буде звісно так завжди,
Примчишся скоро Ти сюди.
Зрадіє все живе навколо,
Від ніжного сіяння Твого🌞💜.

Ніколи ти не станеш мною,
А я – тобою.
Ні, не стану.

Ніколи не заб’ється серце
Із ритмом точно
В унісон з моїм.

Переливай слова
Із думки в думку,
Закорковуй в пляшку.
Хай скисають!

Як вистоїться віршосмак,
По краплі зможеш їх злизати.

Тож станеш мною,
Привласнивши собі
Думки мої, вірші?

Ніколи.
Ні.

18.02.25 @Ірина Вірна

Притрушу свої спогади пилом,
Запишу у нотатник згадки.
Це і буде моя рефлексія –
заримовані загадки.

Вір-шо-те-ра-пі-я.

Хтось колись прочитає нишком,
І, можливо, розплачеться стиха,
Чи усміхнеться, гортаючи свайпом
У смартфоні нотатки чорно-білі.

Ри-мо-мрі-я.

А коли прийде час, розфарбую
У кольори жовто-сині,
Складу пазл із забутих малюнків,
В пам’яті відновлю надії.

23.06.2025 @Ірина Вірна

Уяви себе зіркою
у безмежному Всесвіті:
ти – світило,
ти – навіть планета,
ти – просто маленький недоторканий зірковий карлик
(червоний/жовтий/блакитний/білий/помаранчевий – обери колір).
Така собі тендітна сяюча цяточка
у безмежному темному просторі.
Ніхто тебе
Ніколи
Ні разу не торкався.
І твій простір особисто-недоторканий.
навколо – пустка/тиша.
Жодного звуку.
Ні
МО
ТА
Сама/одна.
Зате зірка!

2025 р. ©Ірина Вірна

Обійму тебе, коли звільнюся,
Коли тиша змінить цей гул.
Коли в очі твої подивлюся
Вже не буде смертельних куль.

Я тримаю твій образ в серці,
Як броню від тривог і зла,
Твої очі мені — як сонце,
Бо Ти світло мені принесла.

Обійму тебе — не словами,
А душею, що вижила в вогні.
Ти була моїми крилами,
У найтяжчі й безсилі дні.

Я пройшов крізь ніч і розлуку,
Через втрати, пісок і біль,
Та пам’ятав смак твого поцілунку,
Він в бою незламний щит мій.

Обійму тебе — і сльози ринуть,
Не від болю, а від кохання.
Я живий, Бог не дав загинути.
Все минуло. Ми разом в єднанні.

Герой не зникає в пітьмі забуття,
Його пам’ять, мов сонце, мов вічне життя.
Він іде крізь століття в віршах і піснях,
І живе у свободі, у мріях щодня.

Герой не вмирає, герой серед нас,
Він промінь світла, крізь темряви час.
Він вільний, як небо, як хвиля в ріці,
Як прапор вітчизни у сильній руці!

Він в пострілі ранку, в молитві ночей,
У погляді матері, в очах дітей,
У вогні, що не гасне в серцях живих —
Він в кожному з нас з нескорених тих.

Не плач, коли вітер несе його слід —
Герої не гинуть, вони — як світ.
Вони — як зорі, що сяють здаля,
Як вільна й нескорена рідна земля.

Обійму тебе, коли звільнюся,
Коли тиша змінить цей гул.
Коли в очі твої подивлюся
Вже не буде смертельних куль.

Я тримаю твій образ в серці,
Як броню від тривог і зла,
Твої очі мені — як сонце,
Бо Ти світло мені принесла.

Обійму тебе — не словами,
А душею, що вижила в вогні.
Ти була моїми крилами,
У найтяжчі й безсилі дні.

Я пройшов крізь ніч і розлуку,
Через втрати, пісок і біль,
Та пам’ятав смак твого поцілунку,
Він в бою незламний щит мій.

Обійму тебе — і сльози ринуть,
Не від болю, а від кохання.
Я живий, Бог не дав загинути.
Все минуло. Ми разом в єднанні.

Очі матері — мов небо,
Чисте, світле, золоте,
Доброти в них більш ніж треба,
І любов що нас веде.

Вони плакали ночами,
Коли син ішов у бій,
І молилися словами,
Щоб вернувсь живим мерщій.

Очі матері — молитва,
Що тримає крізь роки,
У них віра, у них битва,
І любов на всі віки.

Навіть змучені, старенькі,
Сяють щастям у віках —
Бо у серці їх маленькім
Мир для світу — не в словах.

Очі матері — мов небо,
Чисте, світле, золоте,
Доброти в них більш ніж треба,
І любов що нас веде.

Вони плакали ночами,
Коли син ішов у бій,
І молилися словами,
Щоб вернувсь живим мерщій.

Очі матері — молитва,
Що тримає крізь роки,
У них віра, у них битва,
І любов на всі віки.

Навіть змучені, старенькі,
Сяють щастям у віках —
Бо у серці їх маленькім
Мир для світу — не в словах.

А Горіховий Спас
Забирає літо в нас,
Закликає осінь,
Що ось-ось вже прийде,
Всюди бурштином сипне
І холодні роси,

Ніби перли оті
Засрібляться в траві
Й на зелен-отавах.
А калини вогні
Замигтять вдалині,
Наче серця спалах.

2023 р.