Що дав мені ти, крім печалі?
Цей цвіт троянди геть зів’ялий…
Його до рани прикладаю,
а серце все ж без тебе в’яне.

Що дав мені ти, крім печалі?
Слова: “Я теж тебе кохаю”.
Вони навік мене зв’язали,
мов на душі кайдани маю.

Що дав мені ти, крім печалі?
Пекучі сльози над листами,
які колись мене втішали,
а зараз дражнять, ятрять рани.

Що залишилося від тебе
на згадку, в пам’яті, в душі?
Печаль. Сльоза. Листи до мене
і в порох стерті пелюстки.
04.09.1995 ©Ірина Вірна

Підкрадається
кішкою ніч навшпиньках.
Відчувається
холод опалих крижин.
Тріснув десь
лід образ (ледь чутно)
вже забутих дитячих мрій.

Під повіками сни мандрують –
засинає вечірня пора.
Не цікавить і вже не турбує
круговерті щоденної метушня.

Добраніч.
2025 р. ©Ірина Вірна

Загубився мій світ у минулоріччі,
у різнотрав’ї мрійних сподівань.
Хтось шукав виправдання одвічно.
Хтось так прагнув прощення й страждань.

Мінливо життя протікає.
Вже звично.
Що чекати від нього?
Зізнань…

Загубився мій світ у минулоріччі.
І сьогодні не треба
від згублених мрій
виправдань.
15.02.2025 ©Ірина Вірна

В нічній тіміні, під місячним світлом,
Павук почав ткати свою павутину.

Він працював цілодобово,
Ткав нитки тонкі, як волосок.

Його план був простим, як день,
Спіймати муху, щоб був веселий.

Але муха була хитра,
Вона бачила павутину, як сітку.

Вона літала навколо,
І павук чекав, щоб вона потрапила в мережу.

Але муха не потрапила,
Вона втекла, і павук був злий.

Він подумав: “Що мені робити?”
І тоді він придумав хитрість.

Він створив нову павутину,
І муха потрапила в неї.

Ха! Павук був щасливий,
І він з’їв муху, щоб був ситий.

Але потім він подумав,
Що може бути ще одна муха.

І він почав ткати нову павутину,
Щоб спіймати ще одну жертву.

І так він робив цілодобово,
Ткав павутину, щоб спіймати всіх мух.

Але чи зможе він спіймати всіх?
Чи зможе він бути таким хитрим?

Разом йдемо, за руку візьмемо,
Єдністю сил світ новий створимо.
Нехай кожен голос, кожен щирий сміх
Поширює радість, як промінь сонячний.

Обіймемо різноманіття, кольори,
Відкриємось душами, подаруємо мрії.
В дітях наших – майбутнє живе,
І разом ми зможемо все подолати ще.

Вчимося розуміти, вчимося прощати,
Спільно будуємо шлях до щастя й злате.
У серцях наших – надія і світло,
В єдності – сила, в дружбі – безмежність.

Разом ми зможемо змінити світ на краще,
І зробити його місцем, де кожен може бути щасливим.
Ми будемо підтримувати один одного,
І разом ми зможемо подолати будь-які труднощі.

У цьому світі, де ми всі разом,
Ми зможемо знайти справжнє щастя.
І хоча на шляху будуть перешкоди,
Ми будемо йти вперед, разом, за руку. 🔱🇺🇦

Різні держави — різна мета
У світі безкраїм, де мрії летять,
Різні держави, різні шляхи,
Кожна з них прагне, кожна з них знає,
Свою мету, свою правду, свої сні.

В одних — свобода, в інших — контроль,
В одних — мир, в інших — гучний бій.
Кожен народ має свій голос,
Кожен з нас — це частина великої гри.

Від гір до морів, від полів до міст,
Кожна культура — це скарб, це хист.
Ми вчимося разом, ми ростемо в єдності,
Різні держави, але спільна мета — людяність.

Відкриваймо серця, розширюймо межі,
Вчимося слухати, вчимося вірити.
Бо в різних державах, в різних шляхах,
Ми всі прагнемо миру, любові, добра.

Айстри кольору бузку
Під вікном розквітли.
Де знайдеш іще таку
Ти красу на світі?

Чорнобривці й купчаки
В помаранч вдяглися,
Наче диво-рушники
До ніг простяглися.

І троянди ще цвітуть,
Хоча ранки зимні,
Вечори також несуть
Прохолоду нині.

Пелюсточки хризантем
П”ють росу сріблясту.
У душі приємний щем,
Серце просить щастя.

2023 р.

Одного разу ти сказав мені,
що я тебе приворожила.
Але за законами будь-якої магії
потрібна за це жертва.
І твої такі яскраво-блакитні
з часом вкрилися цвіллю.
А в мої коси поступово
вплелись нитки сивини.

Після цього раптово я замислилась:
чи насправді приворожила тебе саме я?
Можливо, моя жертва віддана після того,
як приворожив мене ти?

Як діє ця стара магія:
“плюс” на “плюс” чи “мінус” на “мінус”?
Чи такі привороти взаємовиключають
жертви обох…
або навпаки…

27.10.2024 ©Ірина Вірна

Як янголи на сходах неба,
горять в пітьмі нічній ті зорі,
Що кличуть в далі ночі,
до себе манять – в неозорість.

Застрибає в пітьмі світлячок
ліхтариком скаженим,
до хмар сірих потягне.
І пригорне мене до себе рука Божа,
повна доброї ласки.

І сміятимусь я щиро й ніжно,
поглядаючи вгору – в небо.
І зустрінуся з поглядом вічним,
І покличе мене він до себе.

Я тремтітиму, наче та пташка,
що потрапила в сіті раптово.
В цілім світі я тільки мурашка,
а для Бога я – Всесвіт і слово.
2023 р. ©Ірина Вірна