Коли життя стискалось у кулак,
І кожен нерв кричав: "Тримайся, брате!"
Хтось понти бив, немов останній знак
Своєї вдачі, щоб її продати.
До нудоти ця порожня мішура,
Цей блиск дешевий, що не гріє душу.
Була колись інакша в нас пора,
Я жив, не знавши, що таке руйнує.
Цікаво, повним, безтурботним днем,
Де кожен ранок обіцяв надії.
Аж раптом біль, немов страшний Едем,
Зламав всі мрії, обірвав події.
І вилізли з закутків душі
Ті, хто й не думав, що життя – це битва.
Примітивні, як тіні уночі,
Ховались в норках, де була молитва.
Та кулак тримав, бо так велів закон –
Закон країни, серця і народу.
І не злякає понтів зловісний тон,
Лиш біль за дім, за волю, за свободу.

Lukava

Щастя — дитяча щирість, ніжність без границь,
Немає в ньому місця для брудних дрібниць.
Життя нам малює, як має бути світ,
Де чисті почуття — як зір і заповіт.
Навколо стільки дива, варто лиш узріти,
Не тільки про матеріальне нам потрібно дбати.
Бо без смачних стосунків, що душу зігрівають,
Усе матеріальне ціни не здобуває.
Тож ті, чиї фантазії блукають у пітьмі,
Чиї гидкі жарти повзуть по голові,
Нехай почують голос, що лунає чистий:
Не місце бруду там, де має бути світло!
Залиште ці потуги, ці ниці пустощі,
Нехай панують в світі лиш світлі радощі!

Lukava

У глибині душі палає жар…..
Нестримне бажання- як дикий звір.
Пристрасть огортає, душить, рве,
В обіймах солодкої пастки живе.
Манить недозволене, тягне гріх,
Кричить у пам’яті: "Зупинись!"
Але заборона лиш додає сил,
І полум’я сильніше мерехтить.
Іскри летять, обпікають слова,
Тіла сплітаються, згорає буття.
Втрачаємо розум, у безвість летимо,
Бо в цьому вогні своє щастя знайдемо.
Це таємний танець, дике безумство,
Де кожен дотик — крок у небуття.
Забуті догми, лиш подих і стогін,
Коли секс стає єдиним законом.
І хоч зранку знову прийде страх,
І совість гризтиме, мов хижий птах,
Ми пам’ятатимемо цей шал і біль,
Заборонений вогонь, що крізь нас горів.
Lukava

Немов вогонь, що в погляді палає,
І доторк твій – пекуча, солодка мить.
Це пристрасть, що не знає меж і краю,
І серце рветься наче нить.
Ми дихаємо, наче в забутті,
Цим почуттям, що нам не осягнути.
Бо знаємо: не бути нам у майбутті,
Лиш біль, що судилось відчути.
І страх стискає горло, ніби лещата,
Коли рука торкається руки.
Це знання гірке – ніколи не зібрати
Розбитих мрій, розірваних рядків.
Невідворотно йдемо до кінця,
Де порожнеча й тиша замість слів.
І подих мій – лише журба свинця,
Що важко падає в бездонну глиб.
Так, це кохання. Так, це заборона.
І пристрасть, що згорає дотла.
Остання мить. Остання оборона.
І тиша, що навіки обняла.
Lukava

Привіт, знаю,не шукаєш
Вже зустрічі зі мною
Знаю,не скучаєш
А от я порою….
Ні листа,ні дзвінка…
Буває..
Але я зрідка-
Брешу ,- постійно..
Мелодія в душі ще грає…
Lukava

І навіть слово від тебе — достатньо,
Щоб душа мала спокій серед цього туману.
І навіть слово від тебе — для мене достатньо,
Аби розцвіли у саду ці червоні троянди.
І навіть слово від тебе — для мене достатньо,
Щоб творити прекрасне, щоб бути живим.
І навіть слово від тебе — для мене достатньо,
Щоб цінувати момент, цінувати Тебе
Юрій Подорожний (Yurii Podorozhnyi)

А все життя – це смерть повільна,
З секундами втрачаєм шанс.
Ми біжимо, як божевільні,
Шукаючи в душі баланс.

Їмо себе від страху люто,
Б’ємося в стіну в темноті.
Себе даруєм не тим людям,
Та й повертаєм не туди.

Цінуємо ті ідеали,
Що нав’язали нам давно.
Самі ж себе ми в соте раним,
Лікуємо та живимо.

І накриває з головою
Приливи жалю у душі.
Хоча самі… Самі ж собою,
А жити хочеться з людьми.
10.08.2025р.

Анна Бусецька

Коли війна крізь тіні прорвалася,
І світ зламався під вагою днів,
Воїн пішов, не стрівшися з ласкою,
Залишивши тишу замість слів.

Вогонь в його очах давно погас,
Та дух не згинув у страшнім бою.
Він став історією безголосою,
Що в серцях палає, як світанок той.

Пам’ять — як вогонь, що не згасне в вітрах,
Вона живе у піснях і сльозах.
Бо навіть в морі чорних днів війни
Знайдемо світло в дитячих руках.

Кравченко Богдана Іванівна