Пахне спасівка в саду,
Медом – жовті груші.
Я до осені іду
Та не впущу в душу

А ні холод, ні вітри
Й дощі непривітні.
Там нехай вогонь горить
Кохання. І ніжність

Огортає нам серця
Та добром засіє.
Нехай несе осінь ця
На мир всі надії.

2022 р.

Раз
Два
Три – май
Тримайся міцніше,
Хапай все, що зможеш
Руками, зубами
Чіпляйсь за життя
Воно те єдине, яке допоможе
Розкласти думки на полицях буття:
Раз – дитячі
Два – дівчачі
Три – май те, що вже маєш…май
Раз
Два
Три
28.10.2024 ©Ірина Вірна

Не шукай короткий шлях брудний
Не виправдає він твоїх надій
В багнюку впасти може кожний,
І кожний може забруднитися.
Не кожний може з багна
Самостійно піднятися
І чисто бездоганно відмитися.
Тому минай ти шлях брудний,
Не витрачай запал на ньому свій
І не лови його коротку мить.
Не виграєш на ньому час,
В багнюці швидко він не пролетить.
А може статися і так,
Що потяг твій в цей час промчить.
Хоч , може, й довша та дорога чиста,
А біля цілі будеш своєчасно,
І будеш чистий, радий,
Трохи втомлений, але тоді
Коли тобі потрібно, тобто вчасно.
05.08.2025

СУСІД СПОСТЕРІГАЄ

Ось потвори з оркостану
Знову гаратають,
Хочем жити чи вмирати –
Вони не питають.

Їм аби лишень стріляти,
Нищить Україну,
Та й бляшанки випускати –
Не давать спочину.

А бляшанок в оркостані,
Як піску у морі,
Ми усі в тривожнім стані,
Бо думки́ в них хворі.

З усіх усюд запускають
Мотлох юродиві,
Люд невинний убивають
У гнилім пориві.

Чи не можуть їх спинити?
Чи й гадки не мають,
А ми хочемо всі жити…
То на що чекають?

А той мотлох без упину
Злітає з болота.
Прикру маємо картину,
В нас роки скорбота.

А сусід спостерігає,
Бо не їх вбивають…
Щось вичікує -чекає,
Бо біди не знають.

Чи ще довго доведеться
У борні стояти?
Та й чи скоро це минеться
Й далі що чекати?

03.08.2025 р.

©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2025
ID: 1045436

ПИТАЮ, МАЛЮЮ, НЕ ЗНАЮ

(Відповідь С. Терпеливець на коментар до вірша «ЯК МОЖНА ЖИТИ ТАМ…»)

Як можна жити там – цього́ не знаю,
Не довело́сь мені таке пізнать,
Але молю́ і Господа благаю,
Аби в житті цього́ не скуштувать.

Як можна жити там – себе питаю,
Та відповідь не можу я знайти,
Минає час й до цьо́го повертаю…
Щоб я… життя й… далекії світи…

Як можна жити там – питання вічне,
Але, напевно, кожному своє́,
Та точно це не є ніщо́ трагічне,
Та вічне відчуття, що не своє́.

Як можна жити там – не уявляю,
Бо доля не закинула туди,
Але в думках я це перебираю:
Щоб я й чужі далекії світи…

Як можна жити там – в думках малюю,
Картини постають, та… не моє…
Думки́ про це гаптую і гаптую,
І кожна з них снує́, снує́, й снує́.

Як можна жити там – не розумію…
Щоб не прийшлось покинуть рідний край,
Який, немов коханого, лелію,
Який для мене – незбагненний рай.

25.01.2025 р.

©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2025
ID: 1044912

НІЧНА АТАКА НА СТОЛИЦЮ

Глибока ніч, та ворог наш не спить,
Ракети на столицю випускає,
То ж не дає спокійно нечисть жить
І ні на мить про нас не забуває.

Летять бляшанки вражі з болотів,
Летять потвори й курсу не міняють.
Аби Госпо́дь від нас їх всіх відвів,
Хай над болотом спалахом засяють.

Нема споко́ю в Києві, нема,
По серцю України гаратають.
За що вони так з нами усіма?
Нехай усі потвори поздихають!

Вночі нас ворог сильно обстріляв,
Завдав ударів, виникли пожежі,
Де тільки міг – усюди він сягав,
Давно вже перейшов кордони й ме́жі.

Ворожий мотлох нісся звідусіль,
Захисники зробили, що зуміли,
Та ми відчули знову страх і біль,
Людські́ домівки знову в нас горіли.

В страху́ усі пробу́ли цілу ніч,
Сигнал тривоги сповіщав про лихо,
І ні на мить ми не зімкнули віч,
Молили аби знову стало тихо.

21.03.2024 р.

©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2024
ID: 1009088

Осінній день узяв за руку
Й повів, не кажучи куди,
А чи у зустріч, чи в розлуку,
Чи так стежиною пройти.

Нехай веде в усе відразу,
Й у вітер, в дощ, у листопАд,
Густий туман іще закажу,
Посеред ночі — зорепад.

08.08.2025.
Ганна Зубко

В собі сховаю таємницю,
А згодом скарбом віднайду,
Уже укотре бачу-сниться —
Босоніж берегом іду.

Піском сухим, вологим, білі
Кружляють чайки, сонця блиск
Спадає з заходу на хвилі…
Вже берег вербами заріс.

08.08.2025.
Ганна Зубко

Ти моя перемога

Ти моя мить, не просто сон,
Як промінь світла крізь бетон.
Коли темно навколо й нема дороги,
З’являєшся, наче моя перемога.

У тобі моя сила, мій незламний дух,
Твій голос лікує від зневіри й мук.
І серце б’ється, мов барабан бою,
Коли йдеш по життю, разом зі мною.

Моя ти надія, мої сподівання,
У словах твоїх, я чую кохання.
Коли падаю ти подаєш руку,
І я знову встаю, долаючи муку.

Любов моя ти і мій стяг,
Мій ритм у серці і вільний шлях.
Коли поруч ти, приходить наснага,
Бо в тобі моя сила, моя відвага.

Моє кохання і моя перемога,
У нас на двох одна дорога.
І допоки у грудях вогонь палає —
Я боротимусь, бо ти мене надихаєш.

Твої очі — мій тил

Твої очі — мій тихий причал,
У їх світлі немає тривоги.
Коли світ навкруги замирав —
Ти була мені силою й Богом.

В них спокій, немов уві сні,
Що торкає серце до глибини.
Навіть в бурі, вогні, у війні —
Твої очі ведуть до істини.

Там, де кулі свистять у імлі,
І надія ховається в тінь —
Твої очі — як промінь в мені,
Що веде крізь тяжкість падінь.

Я живу, бо в них бачу життя,
І вертаюсь до тебе з дороги.
Бо твої очі — мій тил, моє я,
Мій захист від кулі й тривоги.