29.06.2025. 1222-й день війни

Знову атака масштабна,
Знову палають міста,
Спати не можна ночами,
Й цьому не видно кінця.

Для ворога смерті й розруха,
Це насолода, не біль,
Цар їхній д’явол у плоті,
Люди росії – це гниль…

Знищує ворог країну,
Тупо вбиває життя,
Досі второпать не може,
Що самі летять в забуття…

Вистоїть наша країна,
Буйно розквітне вона,
В кожному серці палає
Віра й надія в життя.

Ми нація сильна і горда,
Ми любим країну свою,
Її захищають відважні,
Незламні бійці ЗСУ.

Слава Україні!
Галина Корольова

Колись у землянці з глиняною пічкою,
Жила сім’я: шість діток, мати й тато.
Збирались разом всі вони за свічкою,
І в серці жар , і щастя жило в хаті.

Сиділи вкупі – спів, молитва, казка,
Робота спільна й кожен хліба крихт.
І хоч не мали срібла чи прикрас,
Та мали силу, гідність й заповіт.
Сьогодні — хата повна чаша, машина, дві кози,
І шість пар чобіт у шафі – для краси.
Дитина лиш одна в батьків є на планеті.
Яка живе не у родині, а часто в інтернеті!

Забули дідові слова і звичаї,
Забули рук натруджених тепло.
У гонитві за брендами і вивісками.
Втрачаємо своє, що вже пішло…
Рід вимирає – тихо і без пострілу.
Не від меча – від зради й німоти..
Коріння всохло, бо не підживили.
Не зберегли – не стане й висоти.
Де пісня, де колиска із горіха?
Де прадедів незгасний, тихий слід?
Лиш вітер плаче і душа притихла,
Там тінь лягла, де розцвітав мій рід…
О люди! Поки є ще голос роду,
Верніться до глибин, до джерела.
Бо, що нам варті шість пар модних чобіт.
Якщо дітей не баче вже Земля?
Валентина Харченко

невдовзi почнеться життя –
таке кольорове, барвисте,
веснянки блакитне намисто,
розсипано льодом на шлях,
та ночi холоднi, як зле
та чорне смiття на узбiччi,
Украйна ховає обличчя,
щоб дiти не бачили це
змарнiле дзеркало вiйни
та рани на рiдному полi –
я знаю, що це її доля
до вiку нової весни.

15.04.2023
Олена Ришкова

я не лякаюсь старостi моєї –
вона пiд лiкоть вдалину мене веде,
її хода – легке щось та тверде,
як попiл вщент укритої Помпеї
де пiд скоринкою жеврiється життя
тих днiв, що спаленi у нероздiльних парах
i на вiки залишаться примарою,
що у майбутнє римою зайшла.

23.04.23
Олена Ришкова

виробляю помилки, малi та великi
з задоволенням, та без нього,
а життя обмиляеться давнiм обмилком,
послизнувшись як дiвка квола,
та рожевою пiною телепня сенсу
розмиває безодню мрiї –
пережити безглуздий учинок свiту –
дати волю та розум людинi.

20.05.23

Олена Ришкова

мене не вiдпускає бiль, мабiть,
вона всерединi отримала оселю,
бува вiдпусте, та проходе мить
i знову обiйма мене майстерно.
питаю всесвiт де менi знайти
вiд "поцелуя братского" притулок,
та маю вiдгук – "там, де вороги
в полум’ї смертi знайдуть порятунок!"

11.06.23
Олена Ришкова

дивлюсь на минуле крiзь темне до краю сьогоднi,
то кров чи вино, або час, що невпинним здається,
нi мрiї, нi дiї – лиш мiцно намолений зводник,
що тягне любовно до смертi жертовноє серце.
вiзьми задарма, та молитви моєї не зраджуй,
нехай вона стане дев’ятою хвилею помсти
що змиє сусiда, як змила водиця каховська
минуле з майбутнiм, мiшаючи в мул їх осяжнiсть.
нехай моє слово навiчно зiйде кропивою
з тих чар невiдомих нi Богу, нi чорту, лиш жiнцi,
мабуть тодi мрiя що наше майбутнє не згине
устромить свiй спис у горлянку ворожого вiйська.

26.06.23
Олена Ришкова

коли нарештi я дiйду до джерела,
звiдкiль життя виходить на поверхню –
не вдивовижу буде термiн смертний,
що Ти менi призначив навмання –
так довго люди добрi не живуть,
бо Ти береш найкращих конче рано
i пламенiє болем свiжа рана
на Українi, що погодилась на шлюб
та вироки несе своїм "коханцям" –
кривавий подiл чорного засланця
на суповий набiр iз нiг та рук.
земля накриє та до попелу зжере,
усiх гостей, котрi прийшли до хати,
одне прошу лиш я – чим юнiсть брати,
бери до себе Ти стару мене".

15.09.2023

Олена Ришкова

я не знаю, що краще –
молитва доволi слiпа,
не прошу допомоги,
бо кому вона бiльше потрiбна?
все життя – то укладенi щiльно
в брукiвку слова,
по якiй чи до неба,
чи тiльки до тла вiрогiдно.
обирати шляхи –
то вже вищий за все привiлей,
хто отримав, той знає
нащо йому видано силку,
та бажає знайти на шляху
конче бiльше iдей,
що врятують вiд звершення
Божу помилку.

06.10.23
Олена Ришкова

я благаю онукiв –
не майте, будь ласка, дiтей,
бо для них буде ненькою хижа вiйна та спокуса
вас питати "Хто винен!" у вирi кровавих iдей,
та пекельного жару наказу їх долi – "Готуйся!".
я благаю онукiв –
тримайте набої порЯд,
та навчiться до бою ставати як очi вiдкрили,
всi, хто зважив на iнше – тi гноєм у землi лежать,
але поле з тим гноєм столiття iще не звiльнили.
я благаю онукiв –
хай ненависть буде в набiй,
ну, а що до любовi – то буде вона неодмiнно
в оксамитовiм полi з рожевою бульбою мрiй,
де вiйна зжере вас, та чекає нових емоцiйно.

09.10.23
Олена Ришкова