"коли-небудь" стало маленьким
i я перестала його поминати –
зiбгалось до "завтра", що пише напам’ять
указ до роботи.
так краще, мабуть,
бо за привiдом довгим життя
розгублю i те, що знайшла,
та i те, що знайти не бажала,
"коли-небудь" – мара,
що щастя за горло тримала
та стиснула кiгтi.
даремно,
бо щастя – вода.

15.10.23

Олена Ришкова

наснилось, що я мов та бабка
повинна змiнитись
та вийти iз панцира нiмфи
i стати собою.
забути про сором образ,
обрати свiй напрям польоту миттєво
та хижою бути до часу.

01.11.23

Олена Ришкова

що бачу в дзеркалi, то вже давно не я,
так свiтло, що летить до нас здалеку
новини оприлюдню" сьогоднi
вiд згаслої та неживої зiрки.
вона згорiла, але мить пожежi
мандрує всесвiтом,
натякуя на те,
що невiдомо в чому вiдiб’ється.

27.11.23
Олена Ришкова

всякому пагону мiсце на деревах –
щиро зiйдуть на нього вода i вiтер,
сяде гойдатись натомiсть вiдлiту птах –
кращого мiста нема серед всього свiту,
буде рости, зеленiти, та попри все
пестити цвiт, що за лiто плодами стане,
всякому пагону мiсце на древi є,
окрiм того, що народжений чагарниками.
вiн не знайомий нi з вiтром, а нi з дощем,
все що вiн знає – то трiск та ламання вiти,
там де зросте його рiд – лише вовчий щем
та боривiтер полює завжди неситий.
треба той вражий пагiн палить вогнем,
щоб не тягнув iз дерева живнi соки,
ну, а коли ми всi як до нас, помрем,
хай смолоскип дiтлахи збережуть високий.

28.07.23

Олена Ришкова

що назбирала за життя – помiститься в картонку
та добре б в капелюшну, але нi –
велика дуже – зiйде й металева
вiд льодянИкiв стародавнiх – монпансьє,
я покладу туди народження свiдотцтво
та прошу вкласти свiдчення про смерть.
от i усе, що трапилось зi мною за всi часи
та мандри по Землi.
все iнше – то пригоди дрiб’язковi,
та бiлий шум страждань та переваг,
де успiх вiдрiзняється вiд болю
лиш протягом очiкування дiй,
що пiдуть слiдом.
мудрий зрозумiє, бо вiн i сам
таку ж шукає скриньку.

04.07.23
Олена Ришкова

перлова скойка нiжно береже
ту мить, коли давно з тобою були,
нанизана в намисто на минуле
таке прекрасне i таке важке –
на шиї Бога висне тягарем
та опiкає всесвiта грудину,
забули ми, та Бог плекає струни
що вiдгукнуться тихо навзаєм,
торкається намиста, перли мне,
та благоволить рiзнокольоровим,
все, що було мiж нами не мине,
а стане всесвiту живородящим Словом.

12.01. 2024
Олена Ришкова

Моє рідне село.

Це було в
Животівці,де колись я росла,біля нашої хати горобина росла,а в вишневім садочку рясно вишні цвіли,де колись по травичці з братом бігали ми.
Як згадаю то плачу,бо дитинство не вернеш,о село моє рідне,ти приходь в мої сни ,розквітай, зеленій,прославляйся піснями і своїми синами, що забрала війна,хай не плачуть ні батько ні мати -що ж я можу іще побажати-
Україна живе і жила 🙏🙏🙏
Надія
Антонець. ( Непорада).
Надія. Антонець

немає просвiту мiж небом
та снiгом, що летить згори,
подвору ходить сiчня небiж
снiгами сипле у кринки,
та укриває ластовиння,
що залишає листопад
на розi осенi та зими,
що нерозлученi стоять.
та ллється тепло серед ночi
у жменю мiсяця важку,
щоб вранцi змити тi урочi
слiди кохання у садку.

19.01.2024

Олена Ришкова

Чого ти скиглиш скривджене дитя,
Ковтаючи цю мить, як гiрку каву
Та опiкаючи порепанi вуста
У поцiлунку з втомленою правдою? –
Говорив Батько, забираючи назад
Усе, що дарував менi на свята,
Що помiчаю нинi забагато
Безперестанку дивлячись назад,
Та не журюсь, що тим моїм лялькам
Не порадiла вчасно та вiд серця –
I сьогоденнi забере, бо вперся
Мене навчити божеським байкам.

15.01.2024
Олена Ришкова

все прийде свого часу,
навмання
гортаю свiт i темряву сумiсно,
на шиї неба свiтиться намисто,
кораловою кров’ю каганця,
що назбирає по краплинi свiт
i темряву вливатиме у денну
хвилину радощiв та подарункiв певних,
бо не на свiтлi всесвiт наш стоїть.

01.02.24
Олена Ришкова