Я люблю українську – вона смачна,
духовита, як теплий хлiб
i лама" її розповiдне життя
на шматочки своїх утiх.
Пригощайтесь колодязнiй чистотi,
пийте воду її порад,
я люблою українську за тихий смiх,
та гучний пермов гармат.

11.10.2022
Олена Ришкова

Вибач, що не дарую квіти…
Вибач, що в недостатній мірі змушую радіти…

Так радісно, коли Ти сяєш у душі,
Так радісно, як посміхаєшся мені.

Люблю спостерігати за Тобою,
Люблю, коли любуєшся Собою.

І так стає приємно на душі,
Коли Тебе я бачу уві сні.

Нарешті попрощаюся з журбою,
Коли я знов побачуся з Тобою.

Skan Violtsi
Skan Violtsi

Не загадую нiчого довше дня,
не читаю новину, що йде обабiч,
до хвилини скоротилося життя –
б’є в потилицю як снайпер на добранiч.
Вже не має того присмаку на зле,
що буває пiсля першого ковточка,
воно плине, як вода з Каховки – точно,
та змиває все що поверху росте.
Та чи зносить скам’янiле серце тиск
того зла, що розлилося чорним морем,
я плекаю те камiння чорним горем,
щоб надiї корiнь мав вiд того зиск.

18.12.23
Олена Ришкова

В житті ніщо не стається просто так,
Я вдячний долі, що попав на твій евак.
Що тільки з нами не стається…
Ти знай, погане все минеться!
Skan Violtsi
Skan Violtsi

Наснився дiм старий – "пятиэтажка"
що по сю пору ледве як стоїть,
як зуб гнилий болить та ниє важко –
не видерти, бо до життя обiк.
Там вiкна свiтять наче очi долi,
тепло всерединi, та чисто, як до свят,
мiй дiм – Ковчег у неосяжнiм морi,
що чорним валом б’є у дверi втрат.
Вiн захлинувся, та пiшов до кращiх,
але в багаттi туга жеврiє,
що зможу в долi вимолити щастя –
закрити дверi, щоб не вистудила все.

13.05.23
Олена Ришкова

я тiльки рима до вiрша,
що пише залюбки життя,
складаючи свої прислiв’я,
я тiльки крихiтне "але",
що змiни до нього несе,
помiрно
у вiддзеркалення, у свiт,
що за моїм плечем стоїть
дослiвно.

07.08.24
Олена Ришкова

на Спаса осiнь настає
та мерехтить крiзь павутиння,
як незавершене весiлля
того що було i що є,
та й зачарована вода –
чи подарунок, чи отрута,
зiмне, або напоїть руту,
що вже до вiку вiдцвiла.
На Спаса яблуко впаде
у руку, що тягну до Бога,
а Вiн, звичайно – як небога,
Вiн знову обере мене
на бiль i страх, на смерть надiї
де поряд з Ним в Його застiллi
менi те яблуко лише.

16.08.24

Олена Ришкова

обабiч Слова йдуть журба i лють,
тримаючи надiйно у полонi,
воно колись втече вiд них, мабуть,
та повернеться, змучене любовью,
бо тiльки поряд бути їм у трьох,
щоб ту любов надiйно захищати,
як захищає немовлятко мати –
i поготiв повинна Слову бог.

19.09.24
Олена Ришкова

– Живи щодня та нiчого не бiйся!
казала осiнь, дивлячись в вiкно,
та засипала золотом обiйстя,
немов борги платила за тепло,
що забирала в темряву замало,
ховала нишком пiд зопрiлий лист,
тепер на то вона вже мала право
вся в золотi тяжких та мокрих риз.
Най пiде вже, чаклунка довголiтня,
не обертаючись, не знаючи завад,
але держу обол її до квiтня
в сухiй долонi одноденних втрат.

17.10.24
Олена Ришкова

а сьогодення, що одягнуто на зрiст
в суворий пiксель марної надiї,
серед солдат на розi дня стоїть,
похмуро дивлячись червоним оком звiра,
воно не тхне парфумами весни,
коли до смертi майже крок, не бiльше
i тiльки пiт побрАтима рясний
змиває кров його поранень першим.
та все ж росте – побiльшало в плечах,
а руки стали трiшечки сильнiше,
майбутнє – незнищенний часом птах
стрiпує над кривавим полем Сiчi.

02.02.24

Олена Ришкова