Ми з тобою – як море і небо…
(Л. Костенко)

Немов море – я, а ти – небо.
Глибина моя – світло твоє.
Синє полум’я хвиль – це від тебе,
Гуркіт грому – це у тебе моє.

Шлю тобі в височінь шумовиння,
Воно легше, ніж хмари твої,
А у відповідь – сяйво проміння
Додає мені щастя краси.

Простягаю свої руки-хвилі,
Ти до мене – блакить своїх хмар.
Та зустрінемось тільки у мріях
І в далекому мареві чар.
(1995 р.)
Ірина Вірна

Годинник. Стрілки. Біле коло.
Навколо пустка. Жах підступний.
Скрипить кватирка. Квітка квола.
Відкрита книжка. Простір скутий.

Несамохіть. Поволі. Стиха.
Воєнний стан. Напівтемрява.
Полин гіркий. Стихійне лихо.
Поняття глузду. Чорна яма.

Оповідання. Казка. Сповідь.
Страждання. Стогін. Сльози. Кат.
Хтось зайвий. Третій. Може навіть…
Годинник. Час. Маркіз де Сад.
(1996 р.)
Ірина Вірна

Шепоче листя під ногами.
Дерева вітер обтріпав.
В калюжах ті ж кошлаті хмари,
Що і на небі. День вмира…

Стає так зимно, а ще осінь
Не відгуляла дні свої.
Стає так зимно. Сонця просять
Останніх квіток пелюстки.

Дощ на асфальті полишає,
Мереживо з шматочків неба,
А вітер листя в них жбурляє,
Доносить шепіт: «Та не треба…»

Брудне повітря стогне й виє.
Усе навкруги морок вкрив.
Вмирає день. Заграва червоніє.
Шаленство… спокій… свято злив…
(1996 р.)
Ірина Вірна

Прожени мене геть із життя, із твого, із мого, із чийогось.
Бо ціна цього каяття лише частка зітхання мойого.

Прожени мене геть з твоїх снів, щоб не снилась тобі я щоночі,
щоб могла я прийти лиш тоді, коли справді цього ти захочеш.

Прожени мене геть із думок, щоб могла я сміятись і жити,
тільки ти зроби перший крок, бо лиш другий я зможу зробити.

Прожени мене геть із життя, із твого, із мого, із чийогось.
Бо ціна цього каяття лише частка зітхання мойого.
(2001 р.)
Ірина Вірна

..А я думками біля тебе…
Цілую очі і волосся.
Коханий мій, ненаречений,
разом нам буть не довелося.

І навесні, коли квітує
кохання проліском тендітним,
моє серденько лиш сумує
за твоїм поглядом привітним.

Муркоче мрія тихо-тихо,
що все це здійсниться насправді.
Та десь чатує нишком лихо
І лиш сміється в очі правді.

І загортаюсь в пелену я
Напівсолодкої омани,
дрімоти, що весь час чарує
Думки і мрії, і талан мій.
(1999 р.)
Ірина Вірна

Як голуб з голубкою тішиться ніжно,
Так ти прихиляєш до мене серденько,
Вдивляєшся в очі довірливо-грішно,
Торкаєшся пальців губами легенько.

І пальці мої, ніби справжні стеблини,
Обплутують серце твої божевільне,
Стискаючи дужче його щохвилини,
Вичавлюють сік любовно-чарівний.

І очі твої небесною тінню
Сміються і плачуть закохано й мрійно.
І губи хвилюють зрадливим тремтінням,
Чекають цілунків, але безнадійно.

Торкаюся вуст твоїх пальцем легенько,
І в очі вдивляюсь довірливо-грішно.
До тебе своє прихиляю серденько,
Горнусь, як голубка до голуба, ніжно.
(1999 р.)
Ірина Вірна

Я можу жити інакше:
розплесканою на асфальті калюжею…
Я можу жити інакше:
причаївшись на небі легкою хмариною …
Я можу жити інакше:
припорошити землю градом колючим …
Я можу жити інакше:
посміхнутись відблиском сонця у краплині роси …
(2022 р.)
Ірина Вірна

Зморені за день думки
Ввечері вкладались спати.
А нічні казкові сни
Навпаки – збиралися втікати.
Покладу їх під подушку
І накрию ковдрою теплою,
Бо шепоче вже дрімка на вушко
Свою казку…
Темно вже…
(2022 р.)
Ірина Вірна

Я – слово. Чуєш ти мене?
А може зараз ти мене читаєш?
Я – слово. Перше, що створив Господь.
А ти мене по звуках упізнаєш?
Я – слово. Дар людський,
для всіх у світі мов.
Я – слово. Рідне й найцінніше.
Я в серці кожного.
Почуй мене й промов.
ЛЮБОВ.
(2022 р.)
Ірина Вірна

Зазирни у північ.
Відкрий для себе таємний світ майбутнього.
Ти бачиш не тільки пилюку дворову,
А білі хмарини й неба блакить.

Для мене майбутнє має свій колір –
Ніжно-блакитний.
Для мене майбутнє має свій доторк –
Ніжно-тремтливий.
А для тебе?

Загорнись у ковдру.
Відчуй для себе затишне тепло майбутнього.
Ти зігрієш не тільки лід тіла,
А й серце і душу близьких людей.

Для мене майбутнє має свій смак –
Ніжно-терпкий.
Для мене майбутнє має свій аромат –
Ніжно-квітковий.
А для тебе?
(2017 р.)
Ірина Вірна