На сім замкІв закривається світ.
На сім частин зруйновано дім.
Нема родини, немає тепла.
Усе втекло геть без добра.

Закриєш ти душу від мене.
Закрию я серце від тебе.
Ніколи не буду пускати,
Бо знаєш ти дуже багато…
Про мене… про себе…
про життя…без каяття.

Зламай перепони, зніми кайдани.
Ти будеш щасливо співати, коханий.
Знайди один ключ від усіх замкІв,
І світ відкриє ще більше таїн.
Про мене… про тебе…
про життя…без каяття.
(2017 р.)
Ірина Вірна

А я вже живу без тебе! Ти уявляєш таке? Чи ні?
Можу вільно розправити плечі й не чекати образливих слів.
Та й очі твої без блакиті, а сірі, як мокрий асфальт.
І крила мої з кривавих рожевими можуть стать.
За руку тебе не візьму вже і не подам свою,
Бо рими мої не шукають більше гітару твою.
Бо ти вже досвідчений дядько, Говерлу свою підкорив.
А я така собі жінка-дівчинка, яку ще світ не зловив.
(2022 р.)
Ірина Вірна

Колись було… А, може, ще щось буде?
Ні, не з тобою. Я не повернусь.
Я буду йти собі, як ходять звично люди,
А не повзти з обламаними крильми.

Я б так хотіла раптом все забути…
Не зараз, ні. В майбутньому. Колись…
Радіти твоїй волі, свято вірить в "чудо",
Плекати вірші й називати їх "дітьми".

А, може, й справді зможу я почути
Слова довіри: "Дочекайсь мене. Вернусь"
Та в серці – пустка, на душі – облуда.
Та пам’ять спалахами світить ліхтарі.
(2022 р.)
Ірина Вірна

Набридло подобатись кожному ..
Кому це потрібно? Мені…
Піддакувати щоразу можна?
Підлеститись чи допомогти?
Чи справді тебе уявляють,
Такою, якою ти є?
Жорстокою злою дурепою
Чи квочкою із яйцем…
А ти ніжна хмарка в небі,
Що слізьми-дощем капотить.
А їм, отим кожним, чи треба
Подобатися й тобі?
(2022 р.)
Ірина Вірна

Звернись до Бога, помолись.
Важка хвилина, роздуми тужливі…
Тримайсь за віру, як колись
За руку мами – ще дитиною.

Сповідайся перед собою,
Розвій оману диких снів.
ВІН дасть тобі ковток спокою,
Який зцілить і воскресить.

Не треба вчить слова молитви,
Розказуй так, як зна душа.
Бо плач твій – то псалом завітний,
Тебе у світ веде ЙОГО рука.
(2022 р.)
Ірина Вірна

очі пророчі
сни жіночі
загадка як казка
пісня – то ласка
хмари-тумани
зорі, як очі
місяць – усмішка
ковдра під ліжком
тепла підлога
спокій в повітрі
ліжко без ковдри
сни під повіки
(2022 р.)
Ірина Вірна

не чіпай мене руками
й пальцями душі струн не торкайся
я кричатиму-верещатиму
тільки б утекти від розпачу
я прошу тебе: закохайся
в іншу цивілізацію
неземну позашлюбну цікаву
а прочитану книгу залиш
на полиці покинутої бібліотеки
Без палітурки
Без назви
Без автора
тільки рік видавництва та коротка анотація
(2022 р.)
Ірина Вірна

Є чудові прекрасні вірші
про природу, мрії, кохання.
А бувають рядки-рими інші,
що несуть в собі присмак страждання.

І слова ці, вплетені в жмуток
(не в букет святковий алегоричний),
Будуть душу встеляти намулом,
Бо ридати й зітхати вже звично.

Заплету рими в косу зі стрічками,
Уквітчаю епітетами різнобарвними.
І засвітяться щастям метафоричним
Мої вірші любов’ю приправлені.
(2022 р.)
Ірина Вірна

Промайнули хмари. Радість-райдуга сіяє.
Зникла туга вся. Мир наш розквітає.
Серце веселиться – світла чистота,
Якщо морок згинув, шум буденного життя.

О дивний світе! Ти для мене – океан і глибина.
Ти морок, хмара, заметіль, туга дум важка.
Це веселка чарівна мене щедро осяває .
серцю милая голубка про мир сповіщає.

Прощавай, печале! прощавай! прощавай, чужИна!
Я піднявся із колін, відродився з домовини.
О Ісусе! ти для мене рідна батьківщина,
Ти райдуга життя, світла чистота, мирная година.
(2022 р.)
Ірина Вірна

…старі фотографії на стіл…
Скрябін

зазираю в дзеркало своїх же очей:
я – минулорічна – трагічна

а в дзеркалі сірого попелу втрати родинного тепла:
я – позаторішня – розгублена

у дзеркалі спраглих відвертих думок:
я – томудесятиріччя – турботлива

задзеркалля втрати материнської підтримки:
я – майжедвадцятиліття – спустошена

тільки у дитинстві віриться, що дзеркало зберігає таємницю
з роками – воно відбиває правду життя
(2022 р.)
Ірина Вірна