Дарує Бог нам замість снігу дощ…
І це у рік війни – під рік Новий.
Мабуть, він хоче, щоб усе засіяне зійшло,
І не було б зими …
А щоб одразу – квіт яскравий, весняний!

Дітей запитую: "Чекаєте на сніг?
На подарунки під ялинку? І дива?"
І чую відповідь: "Та ні, чекаємо на МИР!
Щоб не було війни ….
А щоб одразу – Україна вільна і жива!"
(2022 р.)
Ірина Вірна

Тут люди щирі, мов дзвінка вода.
Добро у серці, що горить, не згасне.
У селах, де луги й поля,
Степи танцюють, небо дуже ясне.

Ліси зелені, гомін пташенят.
Дніпро великий, як у волі крила.
Шумлять пороги, нявкіт кошенят,
Південний Буг несе великі брили.

Тут люди щиро в Бога вірять всі,
В церквах молитва ллється аж до неба.
Слова молитви кожному близькі,
Спаси нас Боже, є така потреба.

А спорт у нас — це гордість і краса!
Ми з Україною завжди душею на полі.
Футбольна збірна, як рідня, сім’я.
Тут кожен пас, тут кожен гол — це доля.

І Усик Олександр — наш боєць від Бога!
Його кулак, мов криця вогняна.
Виборює він, гідну перемогу,
Струмує кров у жилах багряна.

Міста величні — Київ, Львів та Харків,
Дніпро, Одеса, Кривий Ріг, Пирятин.
Вони живуть в красі сонячних ранків.
В красі величній славиться Козятин.

Краса твоя безмежна, Україно!
Любов твоя завжди немає меж!
В серцях людей єдина Батьківщина,
В горах відлуння та великий скреж.

Душа горить вогнем, стійким та ясним!!
Міцні незламні, в кожного серця!!
Йдемо шляхом з тобою ми прекрасним!!
За це славім небесного творця!!

Люблю тебе, славетна Україно! Твої поля і гори, і ліса. Люблю твою я мову – пісню солов’їну!
Гарнішої, ніж ти, в світі нема!
Юрій Сіромашенко

Я сів у потяг, їду у майбутнє,
Назустріч мріям, що в серцях палають.
Далеко десь за обрієм присутнє
Життя нове, де віри не втрачають.

В купе мовчання, в серці — тихий спогад,
А за вікном — поля, ліси та ріки…
Я їду, мов паломники до Бога,
Зустріть спокійні дні — міцні, навіки.

Пливе Дніпро – артерія надії.
І небо світить вогником святим.
Віршами серце шепче: «Я з України!»,
З народом сильним, добрим і живим.

Зі мною в потязі душа народу,
І кожен пасажир, неначе брат.
Хтось їде з болем, хтось — за перемогу,
А хтось тут хоче щастя просто так.

Я бачу в снах наш Київ, Львів і Харків,
Де діти знову граються в футбол;
Красу та велич українських парків.
Луна на стадіоні, слово "гол"!

Я їду у майбутнє не самотньо,
Зі мною Бог і Він – моя броня.
Скрізь чути солов’я веселі ноти,
А також чуть як гавкає щеня.

І хай не зіб’ють з шляху бурі й грози,
Майбутнє наше — в правді і добрі.
Зігріє нас любов, розвіє сльози,
Бо Україна — в серці і душі.
Юрій Сіромашенко

Про славних вітязів пишу,
Неначе живі перед обличчям стали.
Історія життя пролетіла в мить,
Як кінострічка рухається вперед.

Були прості і крутими в суспільстві,
Жили своїм життям.
А прийшла темна година,
Всі воїнами стали.

На захист своєї Батьківщини,
Боролися і боряться з ворогом постійно,
Перепочинку на хвилини не мають,
Бо знають, що сім’я жде повернення їх.

Надією вмирають на полі бою.
Жорстока битва зустрічала нас,
Всі встали на захист рідної землі.

Поля вкриті колосками,
Хлібами нагодуємо народ.
А рядом випалена земля,
Довго лікуватися буде від цих ран.

Руйнування треба зупинити,
Щоб мертвою не стала вона.
По новому відбудувати села і міста.
Щоб лунав спів і радість серед людей.

Всіх шанувати повинні постійно.
Про наших воїнів зберігати пам’ять.
Це наш обов’язок, вибір і життя,
Рух вперед серед народів світу.

Вільні і нездоланний народ України.
Ми любимо Вас мужні охоронці наші.
Дорогою ціною здобули свій скарб.
Життя летить швидше.

І може зупинитися в мить.
Цінуємо і живемо для себе і всіх.
І стараємось душу і тіло положити,
Щоб виросло зерно добра і міцності.

Там де мужній дух народу,
Вся земля барвами грає і радіє.
Кохання вирує в подиху вітру.
І радості не має меж.

Бажання використовувати вправно,
На благо всім суспільства тут.
Надіємось на відродження і миру,
За рівність правах у народі.

Денис Третяк 01.07.2025
Денис

Згасають зорі, потроху світлішає обрій.
Десь у кронах дерев вітерець ледь-ледь промайнув.
З світанкового марева, із полону нездійснених мрій
Повертатись пора, час солодкого сну вже минув.

Та не квапся умить розплющити свої очі,
Хай панують ще в тілі знемога і млість.
Ще затримай в думках чарівність минулої ночі,
Не руйнуй між маревом й дійсністю міст.

Загорнися у ковдру наче в білу пухнасту хмарину,
Хай ще в тілі твоєму панує солодке тепло.
Не підхоплюйся з ліжка, побудь ще у ньому хвилину
Щоб на повну забило сили життя джерело.

Наплануй собі день, хай складеться усе як захочеш.
І щоб люди достойні сьогодні зустрілись тобі,
Сьогодні саме той день, що чимало встигнути зможеш,
Не важливо, що лиш 24 години в добі!

Вільна Злітати

Турбують розум мій нав’язливі питання:
Чому такий двозначний і цікавий світ?
Чому наповнений думок він різнобарв’я,
Тим самим спричиняючи палкий конфлікт?

Весь час хоробрі козаки Європу прикривають,
З варшавським братом розділивши гострого меча.
А краківські трагедію Волинську зачіпають,
З землі діставши залишки мерця.

Диявол вміло хвіст свій розправляє,
І створює бридкий цей гомокомунізм.
Та тільки Господь Бог всім світом управляє,
Утверджуючи християнський романтизм.

Хоч демократія придушує звитягу,
Та розвивається суспільство вже само,
Все ще тримаються герої авангарду,
Що тягнуть революції ярмо.

І навіть лаючи свою дитину
За новомодний куплений смартфон,
Батьки не забувають викласти доктрину,
Що той артистом не заробить і мільйон.

Закони Всесвіту постійно нас навчають:
Ідеї зміцнюють своє стебло.
Бо як відомо – сенси не вмирають,
Лиш накопичують вони своє добро.
Бахмацький Богдан Сергійович

Осінній вітер на світанку,
І синій колір прапорів,
Видніється кордон початку
Афінських мужніх таборів.

Гопліти вже давно напоготові
Нагодувати спраглого меча.
Вони взірець є сили волі,
Що рубить голову червону із плеча.

Їх ум не знуджує питання:
Заради чого нам ота земля?
Бо відповідь чітка і карколомна:
Патріотизм – це сенс буття.

Алківіад кидає заклик мов списá,
Аби пробити щит олігархії.
Тут Демосфен вже мчить немов стріла,
Аби розбити Архідама мрії.

У їх очах бурлить запал
Здобути славу предків споконвічну.
Їх вдома возведуть на п’єдестал,
Софокл створить п’єсу героїчну.

Боєць і є країни майбутнє,
Сумлінний праведний електорат.
Бо тільки воїн здатний на могутнє,
Звитяги й мудрості аристократ.

А десь сидить собі дурний лихвар
І мріє про політики лаштунки.
Наслухавшись софіста клятого примар,
Чванливо голос пхне свій в підрахунки.

Однак Перікл декларує на дебатах,
Що справжня демократія – це сила.
Керують нею лиш в кірасах,
Надаючи державі незалежні крила.
Бахмацький Богдан Сергійович

Навіщо гнатися за тим,
Чого ніколи не спіймаєш?
Майбутнє – це не побратим,
Лиш горе на шляху спіткаєш.

Як можеш ремствувати чимось,
Що вже пірнуло в небуття?
І збиткуватися над тим, що змилось,
Відроджуючи смутку відчуття?

Подякуй Всесвіту за досвід!
Прийми до розуму знання!
Придушуй сумнівів ти сморід,
Надії світле одягни вбрання!

Здійсни зупинку часу, проживи!
Пусти запал людського щастя!
Урок цей доленосний уяви,
Пройди скрізь істинне причастя.

Життя стрімке немов ріка,
Що поглинає у потік твій спогад.
Поводься, ніби завтра вже пітьма,
І честь тримай з душею поряд.
Бахмацький Богдан Сергійович

Прийшла весна, а з нею і надія,
Що знов відродиться дитяча мрія,
Природа пустить зелені сукно,
І сонце тепле зазирне у вікно.

Трима квітневий подих мою душу,
Він омива пустельну сушу.
Я відчуваю смак п’янкий життя,
І гра симфонія сердечного биття.

У землю поринає трав’яна росинка,
Торкається мого плеча твоя сльозинка.
Однак немає більше у тобі журби,
Там в’ються ніжні паростки верби.

Хмаринки створюють чарівні фрески,
І на деревах з листя арабески.
А ми пускаємося у палкий танок,
І плетемо барвистий лагідний вінок.

Ми разом летимо у світ казок,
Аби зробити з джерела гармонії ковток,
Аби прожити юності момент,
Та возвести коханню монумент.

І час зупиниться заради нас,
Щоб ми відчули смак і грацію прикрас.
Нам соловейко оду заспіва,
А шлях до щастя прокладе зоря.
Бахмацький Богдан Сергійович

Ти опустила руки, дивишся за край,
І вже не гріє так співучий водограй.
Уже не тішить так тебе палка весна,
Де заховалась мила посмішка твоя?

Я не дозволю смутку тебе взяти
І горю – душу твою розіп’яти!
Мов корабель лечу на гострих хвилях,
Багряне серце сяє на вітрилах!

Благаю – в прірву болю не впади,
Поринь зі мною в таємничі сни,
Де зорепади бавляться мов діти,
Та щиро граються барвисті квіти.

Там мерехтять смарагдові луги,
І солов’ї щебечуть навкруги,
Веселка простеляється до гаю,
Величні гори тягнуться до раю.

Стежинки вимальовують твоє ім’я,
Сади так тепло гріють, мов сім’я.
Здіймає вітер легко до небес,
Це загадковий світ Божественних чудес.

Собою я прикрию твої рани,
Коханням замалюю твої шрами.
Мечем осяйним захищу я крила,
Що у печалі безнадійно опустила.

Ти моє щастя, мій золотий ліхтар,
Свої долоні я кладу на твій вівтар,
З останніх сил благаю жити та співати,
Бо тільки ти є здатна Всесвіт надихати!

Лиш поглядом ти здатна воскресити,
А ніжним дотиком – все тіло обігріти.
Твій подих чистий, ніби світло молитов,
Ти відродила знов в мені любов.
Бахмацький Богдан Сергійович