Я бачу кристальні краплі дощу,
Я бачу як вони прекрасні.
Розумію– більше його не прощу.
Все одно ми обоє пропащі.

Краплі одиноко скачуються по склі.
А я все ще дивлюся на них,
Люди зараз безкінечно злі.
Лиш би зробити останній вдих .
Анастасія

Любов моя чиста і безперечна
Але байдуже вже на неї!
Тільки я стала небезпечна
Встигають з’являтися тільки ідеї!

Любов фантастика немов,
Моя любов блукає крізь алеї …
Лиш полум’я гріхів й умов
І далі йду стежиною своєю.
Анастасія

Життя крізь тріснуте дзеркало вже оживає,
Воно наповнене слізьми, печалем й болем,
І тільки клубчастий сірий дим Рятуючи обіймає,
Наче всі негаразди стоять біля мене колом
І чекають, доки я зроблю останній крок в забуття,
Щоб охопити душу мою печалем,
Горе не кінчається, Лиш швидшим стає серце биття
Але нікому не купити його жалем.
Бо каменем завжди була і буду я .
Анастасія

Лиш ти моя муза І причина мої сліз.
Мої вірші линуть до тебе полум’я крізь
І все лиш про тебе, минаючи страх
Лиш ти єдиний, являєшся мені у снах

Ніколи не забути ті міцні обійми
Не забуду ті руки, які здавалися моїми.
Думала, що все наше минулося,
Але коли побачила, то в середині знову все здригнулося.
Анастасія

Сьогодні я знову тебе побачила,
І серце завмерло до нестями
І таке відчуття, що тебе пробачила.
Але ні… хоч і люблю тебе до безтями

І відчула я твій запах
Запах неминучих сліз
Пішла би по барах
І пагорби минаючи крізь

Я б хотіла відчути знову те кохання!
Неминуча біль …
І та осльоза була остання
Яка на рану сипала лиш сіль.
Анастасія

Як же я люблю тебе
Твої карі очі
Зрозуму звели мене
Не сплю , три ночі

Як же я люблю тебе,
І нема спокути
І жалію я себе …
Але Пам’ять нашу не згорнути

Як же я люблю тебе,
Твою посмішку яскраву,
В надії лиш на себе
Я згораю до безтями
Анастасія

Так багато плачу вночі
І це все через свої гріхи.
Не знаю як викупити провину
Знаю, що світ цей скоро покину.
Тяжко, знаючи що попаду у пекло
Та продовжую в каяття вірити вперто.
Може моя сповідь, мені й допоможе
Та світло над темрявою вже не переможе.
Не переможе як буває це у фільмах.
Я вже Пропадаю у темряви обіймах.
Анастасія

Хочеться просто впасти на землю і пустити сльозу,
Але сама не помітила як серце моє стало скелею–
Я забула як це, сказати Люблю.
Стала високою, кам’яною вежею.
Відчуваю як в холоді себе втрачаю – гублю
Анастасія

Тільки тобі мої очі, Тільки тобі мої сни
Без тебе не можу, не можу і не маю сил.
Чекаю, коли ти далеко, молюся коли небезпека
Я завжди Поруч коли холодно і коли спека.
Готова перейняти всі твої гріхи на себе,
Лиш би ти був завжди щасливий біля мене.
Анастасія

Якось вирішила я згадати всі образи…
І відчула як в мені наростає тьма
Пропустила через себе всі темні фази
Визнала, що заганяла себе дарма.

Навіть після смерті не пробачу ту- себе
Яка мені не дозволяла жити,
І скажу– відпусти мене
По течії поволі плити.
Анастасія