Сьогодні знову він наснився.
Наче все як раніше і довів до сліз
Наче просто знову він з’явився
Добряче – в голову заліз.

І кожного разу прокидаюся в сльозах
Згадую, миле, рідне обличчя
Знаю про те, що крокую сміло по ножах.
Без совісті в обох, і хай в очах сльозиться!
Анастасія

Наша весна мала квітнуть калиною,
Нарцисами пахнути, кувати зозулею,
Наша весна мала гратись дитиною,
Гойдатись по морю веселою хвилею.

Наша весна мала бути прекрасною,
Грозами вмитою, сонцем зігрітою,
Наша весна мала линути піснею,
Бути веселою, добром оповитою.

Натомість весна стріляла гарматами,
Вмивалась сльозами, вила сиренами,
Наша весна літала ракетами,
Дивилась на світ розбитими вікнами.

Наша весна йшла війною кривавою,
Вкладала у руки зброю для спротиву.
Для воїнів стала смертельною славою.
Для світу усього – предметом для подиву.

І воїни наші на смерть ішли з вірою
У Перемогу над підступністю ворога.
Для окупантів війна стане карою
І не уникнуть вони Суду Божого!

Вільна Злітати

ми
цікавим
станемо
експериментом
для більшости митців.
ти
хотіла кав’ярню
до театру білєти.
а я-
голубці.
Рей-Свирид Бентега

говорили-балакали,
сіли та заплакали,
сіли-посиділи
і далі полетіли.
а я бачив чорний колір
за білим вікном,
то напевно було
старе чорне рядно.
оце чорне рядно
давало кров і вино.
то є просто вікно
дуже дивне воно.
я не хочу сприймати
русифікований натовп,
він набрид мені,
як твоя вічна кава.
і тим паче,твоя кава-
то є попіл,
то є лава,
та про цей натовп ходить
вже давно дурна слава.
у твоє темне вікно
заліз червоний рак.
той червоний рак вбрався
у темно-синій анорак,
та й приніс той рак
із собою свій клумак.
от такий от дивний рак-
як то каже зодіак.
білим світлом на стіні
світить сонячний хрест,
на твоєму столі
відкрита книга Серрано,
ніч минула,
день минув,
та вже настав листопад.
листопад розірвав
старе,чорне рядно.
Рей-Свирид Бентега

Я вірю в різні чудеса,
Бо так приємніше живеться.
Нехай збуваються дива…
Життя моє хай з вітром в’ється…

Я вірю в щирі почуття,
Що без брехні й маніпуляцій.
Перегорну сторінку дня,
Спішу пригоди зустрічати.

Не хочу лиш буденних меж:
Лягти, поїсти та поспати.
Шукатиму вершини веж,
З якими людству процвітати.

Я вірю в кращий, вільний Світ,
Де зникне примітивний мозок.
І, де любов з’єднає всіх!
В якому благородство й розум.

О, так! Покличу чудеса…
Благословення, воно прийде!
Скоро закінчиться війна.
Небесне сяйво, воно зійде!
ND💗
Надія Холод

Якщо хочеш любити – люби,
Ніжно серцем серця торкай,
І так легко поруч іди
Своїм шляхом за небокрай.
Якщо хочеш вірити – вір,
Ти не зраджуй вірі своїй.
І злітай в нічне небо до зір,
У пітьмі, як серпанок, легкій.
А як хочеш співати – співай!
Лунко ллється хай пісня твоя.
Квітку щастя ти відшукай,
Щоб не згасла зоря твоя.
А як хочеш іти – іди!
Але так, щоб не озиратись назад.
По собі залишай сліди,
Не зважай на стіни завад.
Тож як хочеш любити – люби.
І любов хай натхнення несе.
Що задумав – завжди роби!
Якщо хочеш – вдасться усе!

Вільна Злітати

Музика – це шепіт без слів,
Розмова душі у хвилини нічні.
Вона, як дощ, що змиває сліди,
Як море, що кличе з далекої тиші.

Коли звуки злітають у простір,
Немов крила вітру, легкі і ніжні,
Відкривається серце у кожному жесті,
Як подих, що лине у висоту вічну.

Музика – це голос наших думок,
Що тихо вплітається в ритм серцебиття,
Вона у кожному з нас, мов вогонь,
Що в темряві палко тримає життя.

Це більше, ніж просто ноти на аркуші,
Це пам’ять, що мовчки біжить по струнах,
І ми в ній – і світло, і тінь, і дощ,
Музика – це мрія, в якій ми тонемо.
Дата: листопад 2024 р.

Богдан Вакуленко

Мій братик молодший, мов промінь з весни,
Очі блищать, як зорі ясні .
З ним кожен день, наче гра і казки,
Сміх його — музика, пісні дзвінкі.

Маленькі долоньки — тепло й добро,
Завжди до мене біжить без вагання.
У ньому світло, немов джерело,
І стільки любові і щирого жадання.

Його перші кроки — немов він злітає,
Його кожне “слово” – це пісня з небес.
І, навіть, як шкоду він трохи вчиняє,
Прощаю його, коли навіть є стрес.

Разом будуєм із LEGO мости,
І мріємо ми підкорити планету.
Хоч і маленький та вміє цвісти
Любов’ю, як квітка на сонячнім меті.

Росте хай сміливим, чесним, простим,
Щоб в серці завжди, в нього правда була.
Нехай його шлях буде світлим, прямим,
І завжди Господь, щоб беріг від зла.
Юрій Сіромашенко

Матусю моя, ти — світло й тепло. У серці твоїм доброти джерело.
Твоя усмішка — це сонячний ранок,
І погляд твій світлий, неначе світанок

Ти – ніжність і сила в одному лиці,
Коли ти поруч і буря вщухає,
Молитва твоя — оберіг на житті.
Твоя любов нас завжди зігріває.

Моя ти опора, мій ангел земний,
З тобою я сильний, з тобою живий.
Спасибі, матусю, за ласку і щирість,
За віру, за серце, за людяність й милість.

Матусю кохана, твої добрі очі,
Мов зірки, що світять у темнії ночі.
Ти завжди пробачиш підтримаєш знову,
В твоїй кожній дії багато любові.

Твої настанови, мов щит від біди,
З тобою не страшно іти крізь світи.
Коли вже дорослим я стану синочком,
Ти завжди залишишся, теплим куточком.
Юрій Сіромашенко

Я молюсь за Україну
Зіронька засяє
Воїнів наших хоробрих
Вона в путь проводжає
Від негоди захищає
та смерть відганяє.

Я молюсь за Перемогу
Щоб скоріше мир настав
І щоб силу нашого народу,
Весь світ поважав.
Хай окуповані території ЗСУ звільняють
та полонених на Батьківщину швидше повертають.

Я молюсь за Україну
Горлиця співає
І своїми крилами нас оберігає.

Кароліна Тимоцко