Що із того , що ти «добрий»,
Ніби хліб чи квас?
Лихим людям ти як бонус-
Не маєш « каркас».

Будуть посмішками пестить
Слова підбирать,
Аби ти не розсекретив
Їхню амораль.

Кожен звик із них до думи:
«Добрий- це слабак.
Легко його в своїх цілях
ЗужитковувАть».

Доброта -це Дар від Б-га!
Даний він не всім…
Скористатись ним захочуть
Усі , хто не з Ним.

Розрізняти мусиш чітко
Кому дарувать !
Доброту свою від серця,
Аби не страждать…
Анна Куницька

Хто нас збере по всіх уламках
Із міст далеких, чужих країн,
І привезе туди, де пам’ять —
На попелищі наших стін?

Так всі раділи та дружили,
І кашу ми варили у дворі
Свободи щиро ми хотіли,
І мріяли не жити у журбі.

Ми не забудемо шахеди,
Що прилетіли нам у дім.
Залишивши одні руїни
І як нам далі жити з цим?

Як кожен день ми помирали,
Прощались з рідними людьми.
Куди втекти — не уявляли,
Від цієї клятої війни.

Одного дня — страх подолали,
Залишивши усе, що є,
І поглядом обнявши хату,
Лишили там життя своє.

Згоріли вулиці і храми,
Все місто чорне, як смола.
І все те, що любили ми роками,
Забрала в нас чужа орда.

І хто ми нині — по цім світі
Всіх розкидало по містах..
ВОВЧАНИ, як же вас зігріти?
Можливо, словом у віршах.

Ми б повернулись – та не в змозі.
Зцілити все, що в нас було.
І кожний день ми у дорозі
Шукаємо втрачене тепло…
Валентина Харченко

Однаково мені , чи хтось зі мною буде
Чи я сама ітиму по життю.
Мій час і мої мрії,
В житті не пропаду.

Що моє – моїм і буде,
Цього не забере ніхто,
Бо кожен в світі пожинає
Лише своє посіяне зерно.

08.07.2025
Івушка Моргентал

"Україна вільна", ми впевнено кричали.
І тут – вибух, другий, третій…
І попадали на землю люди – прям як сніг. Тільки сніг той геть не білий.

Смерті запах – і в повітрі, і в думках…
А де ж та воля? Скільки ще століть прийдеться запах крові знать?!

А земля червона ця – вся просякнута сльозами.
Сльозами наших матерів.
А серце все ще коле – за тих героїв, які зостались на чорній, спаленій землі…
Тіна

Маленькому
Дмитрику з
Херсона .😭😭😭

Бабусю рідна – ти не 😭 плач,я відлетів уже на небо – буду молитися за тебе.
Мені уже не боляче бабусю,я вже нічого не боюся, я так хотів під мирним небом жити,щоб гратися і з дітками дружити- та не судилося мені😭 Я з ангелами вже бабусю- дивлюсь на вас й молюся і молюся.🙏🙏🙏
Надія
Антонець
Надія. Антонець

Світанок. По-літньому жарко.
Туманом заслана ріка…
Пливе крізь мелодію ранку,
Лебідка, як пава струнка.
Іще не проснулась долина,
Не чутно журчання джмелів…
Чарівна, ранкова година,
Дрімають всі трави полів…
Захопливий спів солов’їний,
Так тішаться фібри душі…
Злетіли у вир мрії клином,
Босоніж по мокрій траві…
Зупинка у літньому чаті:
Відпустка, астрал від думок.
Блукала у проміжках дати,
Захопливий йойкіт і шок!
Лебідка поволі кружляла,
Вона зупинила цю мить.
Я, наче новенькою стала!
Липнева туманність, блакить…

Надія Холод

Чом ті думи так прозорі –
Лиш в останню мить звучать?
Сонце ясне – очі твої
Як не можу не кохать?

Буду рада всім це точно
Тільки ти як той же скарб
Сам поважний та хороший
Піду з тобою хоч у небеса!

Кожен твій наказ – єдиний
Я почую і зроблю
Ти чудовий, ти незмінний,
Раді тебе все завгодно

Повір мені як небесам,
Я з тобою – все віддам.
Щур Вероніка

Що за сни тобі сняться цілії ночі,
Що за лілії в’ялі стоять на землі?
Мила моя, тієї ночі
Я прийшов до тебе, ступаючи по цій землі.

Ти мене не побачиш,
Ти мене не піднімеш.
Стрілою напроліт збили мене!
Збили мене, та не душу мою.

Певно, що янголи знали про тебе,
Певно, що знають про квітку мою.
Я ще буду співати про тебе пісні,
Та не хочу на сонце дивитись.

Мені жити охота: воювати, стріляти,
Я воїн – людина з залізом в спині.
В руках та ногах облитий я кров’ю,
В душі та житті живу я в вогні.

Не хочу я бути вітром нестримним,
Переносити квіти в інші світи.
Мені жити охота
Мені плакать охота.

Хочу бачить тебе, хочу бігать, літати, кричати!
Та не можу я, мила моя.
Тільки що хочу торкнутись тебе, а ти
Стоїш так тихо, так сяєш вночі.

Вночі, що прийшов я до тебе,
Зів’яли назавжди оченята твої,
І серце, що билось як пташка мов раптом
Зупинилось назавжди тепер.

Тож нехай наші душі з тобою
Підуть туди, де ще немає війни
Віддамося ночі, запалаєм зорі
І відчуєм щастя на землі своїй.
Богдана Чайковська

Моє життя як втеча від твого болю
Щоб врятуватися, довелося вигризти собі серце,
Покінчити з тією собою,
Якою була раніше…

Похмуре небо нависло над зорями.
Коли воно прокинулось,
Зорі заспівали з відчаю.
Побачити б тепер твоє невимовне щастя,
Твою невимушену радість там,
Де моя давно померла…

12.03.2025
Аліса Боняр

Моє тіло — гідравлічний рельєф,
В ньому течуть ріки,
В ньому простилаються гори,
В ньому сплять,
Із німою періодичністю вулкани,
В ньому розповзаються корені,
З’єднані роками,
І надтріснуті життям…
Аліса Боняр