Мовчи, але завжди будь зі мною,
Ти — ніжність,
Ти — мого серця оберемок,
Моя Вічна Мати-Природо!
Клич мене, коли боляче!
Клич мене, коли сумно!
Подолай відстані,
Що відділяють нас —
Два світи, але такі близькі.

– Те, що мовчить, завжди вічне.

29.05.2025
Аліса Боняр

Зустрічай сонце в собі,
Нехай воно проросте веселковим цвітом!
Хай зажовтіє і зазеленіє,
Мов весняний ураган!
Роби своє життя своїм,
Нехай воно палає барвами!

-Любов проростає там, де цвіте надія
Аліса Боняр

Високе небо над головою,
Прокинувся вітер холодний вгорі,
Цю синяву вічну споглядай споконвіку!..
Це все, що хотіла б
Зробити в житті..
Дивитися вгору,
Застигнувши в часі,
Не відати горя,
Не бачити іскру
Кривавого зарева
І втрату зболілих життів…
Аліса Боняр

Жаркий день сьогодні був,
Після дощу стало свіжо,
Та аналіз життя не дає спокою.
Цінувати треба молоде життя.

Прожити треба зараз,
Щоб не жаліти в майбутньому.
Вибрати достойно місце під сонцем.
Прорахувати на перед в фінансах.

Поки молодий заробиш більше,
Станеш старим мало матемеш,
Захворів нікому не потрібний.
Є дешевші професії, а старість не забезпечить тебе.

Попали в цю сумну історію,
Щоб реалізуватись на повну можуть молоді люди,
А старші по віку викинули за борт.
Все дорого стає життя,
А статки зароблені стали малі.

Війна принесла не тільки смерть, а розділ у суспільстві.
Розриви великі і жебраків стає більше.
Достаток менший,а жити треба.
За все плати і за своє життя теж.

Суспільство забуває про немошних людей,
Даже не споминає про них ,
Самі повинні, як прохачі просити хліб.
Безглуздо стало смисл життя.

Працювали і гарантії мали,
А на старості і цього необхідно не має.
За все плати і за свою смерть також.
За місце поховання також.

Немає віри у суспільство,
Тільки вірити в себе,
Прожити треба бути молодим,
А відійти у вічність як непотріб.

Поховають, прийдуть роки і забудуть,
На твоє місце іншого поселяль.
Буде спати вічним сном.
А природа огорнит зеленим килимом.

Думай молодий людина і твори своє життя.
В майбутньому, щоб не поховали,як собаку на цвинтарі.
Повні груди дихай,
І свої мрії реалізуй зараз.

Люби і живи з ким хочеш.
Це твій вибір і нежалій зараз.
Суспільство змінюються постійно,
Свої права качає.

А ти жива людина,
Мрій і живи для себе.
Цінуй життя зара,
Не на шкодь собі.

Будь королем своєї судьби,
Сили і міцності май.
Ти неймовірний на цьому світі.
Цінуй все що любиш ти.
Щасливої подорожі в житті бажаємо.
Цей твій шлях життя.

Денис Третяк 10.07.2025

Денис

Люди мені говорять — пиши щось простіше.
Щось з сенсом і зрозуміле.
І пояснити не можу, що саме це мені рідніше.
Я пройшла це все сама, що й серце зачерствіле.

Люди мені говорять— пиши щось дітям, цікаве.
Та поки я над цим й сама працюю.
Але серце моє все ще діряве.
Та треба час, поки я його вгамую.

Люди кажуть— навіщо тобі ця ганьба,
Безсенсові рядки типу "поезія".
Та байдуже– це, моя правда
Це буде моя маленька імперія.

Люди мені кажуть— май хоча б совість
Та не розуміють вони,
Що це моя сповідь.
Анастасія

Іду по прохолодний росі на зустріч світанку,
Мій будинок стоїть, мальви аромат наче на весь світ.
Все ті ж птахи співучи сидять на ґанку,
Все як в дитинстві, навіть, тюльпанів цвіт.

Родючий ще стоїть яблуневий сад,
Яблука на землі лежать запашні і спілі.
І наче в минуле повернулась я назад,
І, з будинку запах солодкої ванілі.

Та варто було зайти до хати, як все стало зрозуміло,
Стіни обдерті, нема життя у ній,
І серце різко заболіло.
Там пусто, тільки полум’я надій та мрій.

Різко я прийшла до тями,
Змінився в голосі моєму тон,
Змилось все немов дощами
Це був лише бажаний сон.
Анастасія

І нехай це сонце світить як завгодно-
Та завжди для мене буде хмарно,
На душі давно так прохолодно
І рятувати мене вже марно.

Мене давно поглинула пітьма-
Вже давно радію зливі,
Співчувати мені дарма,
Це мій вибір… мої думки вразливі.
Анастасія

Я просто іду своєю битою дорогою
І ні в кого не прошу допомоги,
Ніколи не була я Гордою
І не позбувалося моє серце тривоги.

Воно вже давно скалічене моїм шляхом
Рішучі дії, раптові рішення
Це мій стиль життя, і воно наповнене жахом.
Але я йду до бажань своїх здійснення.

Йдучи по головам, через всі перешкоди
Я зрозуміла одне…
Моє хворе серце варте нагороди,
Бо воно пройшло зі мною рідне й палке
Анастасія

Моя хвороба вже не виліковна
І не прочитає мої вірші весь Світ
І не потрібна мені вже допомога
Хочеться після себе залишити хоч слід.

Слід, який пам’ятатимуть мої знайомі… друзі й вороги.
Що б знали, що я не завжди була радісна і світла.
Але що б з усмішкою згадували мене вони.

Хочу безсоромно доживати, свої останні місяці… а то і дні,
Щоб лиш батькам не було за мене соромно
Що б знали що із мене був толк взагалі.

А хоча, мені вже буде байдуже що подумають інші,
Я просто піду далеко, в пітьму чи може й на світло.
Я прийшла в цей світ сама, сама і піду.
Ворогам – на радість, рідним – на біду.
Анастасія

Серед ночі темної, в гулкій тишині,
Де страх і смуток вже знайомі мені,
Стоїть зі мною пліч-о-пліч
Мій побратим, як брат, як клич.

У серці в нас одне бажання,
Не задля слави чи визнання,
А для майбутніх мирних днів—-
Захищати землю від ворогів.

Разом долаємо біль і втому,
Кожен день—- це крок до дому.
Та знаємо: якщо впаде один,
Другий підтримає, як рідний син.

Він —- мій щит, я —- багато речей,
Всвіті немає надійніших плечей.
І вірю я, що прийде час,
Коли побачимо свободи вальс.

А поки ми в буремнім краю,
Де ніч у хмарах зорю ховає.
Ми стоїмо в однім строю,
Щоб захистить землю свою.
Рслан Бродський