Закінчилися набої в бою,
І тиша зависла, і мрії.
Тримав автомат, як долю свою,
Як символ своєї надії.

Ніч зійшла в цих днях лихих,
Стоїть серед ночі воїн.
А серце палке у грудях живих
Шепоче : "Немає набоїв"

Довкола —- мовчання та страх,
Ніхто не зрадить, не злякає.
Але що ж робити, коли в руках
Лиш тінь набоїв згасає?

Закінчилися набої, та є ще дух,
І воля в очах палає.
Бо навіть без зброї, без вправних рук
Герой свій шлях обирає.

Силою слова, з вірою в дні,
Він стане щитом для нащадків.
Хоч кулі скінчились, але не пісні,
Не згасне вогонь його спадку.
Рслан Бродський

Мародери, стоп біля порога,
Світ не для грабунків, а для доброти.
Розруха й сльози —- це не перемога,
А шлях до прірви, зла і самоти.

Залиште те, що ви не придбавали,
Не руште те , що в серці в нас живе.
Краще б будували, а не обкрадали,
Краще в світ любов несли, нове.

Руки для праці, серце —- для любові,
Розум —- для думок, а не для брехні.
Мародери, прийдуть дні ваші судові,
Цей світ належить всім, ви не одні.
Рслан Бродський

Я ДУЖЕ СИЛЬНО ХОЧУ ДОДОМУ
ТА НЕ ВИЗНАЧИЛАСЬ ДЕ САМЕ ВІН.
Я Б ПІШЛА ТУДИ НАВІТЬ ЧЕРЕЗ ВТОМУ
ТА НЕ ВИДНО ТУТ НІЧОГО, ТІЛЬКИ СІРИЙ ДИМ.

І НЕ МОЖУ ЗРОЗУМІТИ ДЕ Я « ВДОМА»
МОЖЕ ЦЕ ХВОРОБА ЧИ МОЄ ПЕКЛО
ДІМ МІЙ СКРІЗЬ, ЄДИНА ЛИШ ЛИШАЄТЬСЯ ЗІ МНОЮ ВТОМА
ТАКА МОЯ ДОЛЯ НАПЕВНО.

І РАПТОМ НА МЕНЕ ЗІЙШЛО НЕМОВ ОСЯЯННЯ З НЕБЕС
МІЙ ДІМ — ТІЛЬКИ ТАМ ДЕ ВІН.
ТА ВІН НА ЖАЛЬ ДАЛЕКО,
І КИНУЛАСЬ БИ ТУДИ НАВЗДОГІН.

АЛЕ ВІН ДУЖЕ ДАЛЕКО, ДО КУДИ ДОБИРАТИСЯ ДАРМА
І НЕ ХОЧЕТЬСЯ В ЦЕ ВІРИТИ АЛЕ…
ЗНАЧИТЬ ДОМУ В МЕНЕ НЕМА.

Анастасія

Лежав і просив він у Бога,
Продовжити хоч трішки життя.
Перед очима стояла дорога,
В щасливе його майбуття.

А біль пронизав усе тіло,
Тільки губи шепотіли слова.
Щохвилини прощався, то і діло,
Бо не знав коли буде пора.

О Боже! Пробач..хотів жити,
Прошу ти мене не залиш.
Я крізь біль прочитаю молитву,
Зжав в кулак підім’ятий спориш.

А десь там заплакана мати,
В сльозах чекає синочка.
Війна вже назначила дату,
І плаче калина в садочку.

А небо яскраво- блакитне,
Неначе прощається мамо.
Все плохо, вже бачу хмаринки,
Які наді мною звисають.

І сонечко матусю сховалось,
І біль притупилась в грудях.
Так легко матусю зробилось,
Мабуть все, відлітаю, як птах.

Лиш гуркіт гуляє по полю,
А душу покинув вже страх.
І хто ж йому вибрав таку долю,
Лиш вітер читав по губах.

Пробач мене мамо рідненька,
Не мріяв двухсотим вернутись.
Тихіше вже б’ється серденько,
Прощавайте рідня і всі друзі.

Спадала роса на тепле ще тіло,
І вітер легенько його обвівав.
Душа вже давно його відлетіла,
За мир і свободу життя він віддав!!!
Людмила

Мої вірші– це спогади, тому я їх записую
Хоча раніше, була готова віддати все що б їх забути.
Думки, з віком змінюються, і зараз я все витримую.
І як би боляче не було, немов випиваю склянку отрути.

Спогади занадто важливі, що б їх забувати,
Як не є, але саме це мій шлях життя і каяття.
Треба приходити до тями і не страждати,
І потихеньку будувати нормальне життя.

Через все проходити одному тяжко,
І нічого чекати від когось допомоги.
Як не буде, але все можна справити
І відразу перед тобою відкриються усі дороги.
Анастасія

Можливо ти щось робиш не правильно,
Можливо це навіть не ти,
Але найголовніше, що ти стараєшся,
Ти ідеш до своєї мети.

Не здаєшся і крокуєш вперед,
Робиш помилки, десь вагаєшся,
Ні кроку назад, навіть не оглядаєшся,
В тебе є ціль, ти за щось тримаєшся.

Залишайся людиною, такою як є,
Не показуй нікому який ти насправді,
Для когось це буде твоє і моє,
Будь собою, давай вже по правді.

Підніми голову і дивися вперед,
Напевно є заради чого жити?
Не обманюй себе, будь таким як "всі",
Задайся питанням, а де справжній ти?
Владислав

Віє вітер над тихим містом, а в тому місті
Живуть люди, живуть тихенько собі працюють на совість

Хтось хоче свою дитину вивести у люди,
Але ж не все так просто,

В ті давні часи щоб свою дитину вивести в люди,
Потрібно було навчити її манерам, звичкам та обрядам

Діти не слухалися і робили все по своєму,
Їм було байдуже на бажання та волю своїх батьків

Такі діти коли виростали дуже шкодували,
Шкодували про те що не послухались,

Як би вони послухалися своїх батьків, то уже були б дуже поважними людьми, які хоч трохи але могли вплинути на інших людей.

Взяти того самого Петра Мороза, він виріс і світ виявився не таким яскравим яким він його собі уявляв, і діло не в кольорах

Всі ті хто вийшов в люди його зовсім не сприймали за людину, він був не грамотний і не начитаний, не знав нічого іншого крім гуляти, пити та працювати

Так, він працював, працював звичайним чистильщик чобіт
Ця професія в той час була не престижною, Петру ледве хватало на їжу щоб прожити зиму

А якщо б він мав дружину та дітей? Вот, вот
Так само і думав сам Петро, всі ночі в нього були про те

Як би я мати тоді послухав тоді би собі мав і дружину з дітьми та престижну працю.

Так що, слухайте поради батьків, але не повинуйтесь їм а беріть із кожної поради щось для себе.
DF.US

Життя як гра, яскраве та чудове, в ній багато радісних моментів,
Але ж в житті так само як і у грі бувають моменти не самі найкращі,

Такі моменти в яких тебе поглинає злість та біль від печалі,
Від втрати якихсь важливих для тебе речей та істот

Будь то чи жива істота чи віртуальна, але все одно на душі висить тягар
Хтось може себе винити за ці помилки, за ті помилки яких вони не робили або були не винні

Людина може їсти себе із середини через них, хтось зупиняється,
А хтось з’їдає себе до кінця і помирає як особистість або як тіло переходячи в душевний стан,

Життя це по факту лиш гра, але ж була би в неї грати мотивація,
Для когось мотивація це є гроші, люди дуріють від багатства і можливостей з ним,

Для когось це свої якісь мрії з дитинства або ще якогось періоду життя,
В когось це влада, влада на людьми разом з їхньою та своєю судьбою,

А для когось це просто мирне життя з родиною, дружино та дітьми які тебе люблять,
Для кожного мотивація є різним фактором, але вона призводить лиш до одного,

До нашої мети та цілі життя.
DF.US

Шляху життя не бачу сенсу —
струною обірваний кінець.
В безодні вічності блукаю,
в портреті бачу — я митець.

На шквал туманів бачу мрії,
нездійснені моїм життям.
Вони прозорі, як надії,
в яких я їх всі поховав.

Всі спогади мої — розбиті,
по шкірі вдарили, як скло.
Хотілось би мені забутись,
не бачити чорне нутро.

Я сам себе ненавиджу —
картинка не в кіно.
Ніщо мене не радує —
лиш темрява і зло.
Єлізавета Августович

Хай кожна мить буде у Вас щаслива,
Хай радість буде кожен день у Вас,
Хай в кожній хаті, та в кожній родині,
Любов панує серед Вас.
Алла