..Я намагався відчувати твою біль (від крил стигмати)
таку пронизливу і в той же час таку солодку,
Тонкий вловити..
Ні! Найтонший, найніжніший аромат твого волосся..
До голок в серці я тебе хотів,
спіймати..
і рАзом проживати кожен теплий дотик,
Я б знов тебе губив, щоб знов тебе знайти,
я б ще раз відпустив, та тільки не назовсім…

Я вбирав тебе на повні груди,
коло скель..
і ти не уявляєш як тобою пахло море,
Зануритись в його
таку солону воду боляче, не менш ніж в тебе..
Я відчував – твої обійми клей,
я благав не втратити лиш розум від очей твоїх казкових,
А зараз лиш благаю, щоб мені ці очі повернуло небо.

Порахувати по пісчинці всі земні пустелі..заради тебе..
щоб тільки знов почути в телефоні голос твій,
Щоб зрозуміти – десь ти є..
частинки тіла і душі,
та рани що зникатимуть без болю.
З тобою політати просто неба,
я хотів..
а поки, я лиш шлю тобі листи,
які ніколи не доходимуть до тебе..
з таким простеньким підписом:

"Тобі. З любов’ю…"

Тео Даль

Зла недоленька з нас насміялась
Ще з далеких-далеких давен,
Коли з тисяч народів, племен
Нам в сусіди росія дісталась.

З тих прадавніх часів по сьогодні
Невгамовний сусід з давнини,
Як гнітюча примара війни,
Нас невпинно штовхає в безодню.

Буде мир на якомусь етапі.
Незбагненні Господні шляхи.
Згинуть рАзом усі вороги,
Як росіі не стане на мапі.
Анна Барвінок
Анна Барвінок

По запорошених стежках
Мандрує літо тепле,
На свіжоскошених стіжках
Нестерпна спека терпне.

Бринить у тиші рівний звук
Докучливої мухи.
Снує тенета їй павук
Під лопуховим вухом.

Гірчить на пагорбах полин,
Трава на сонці чахне,
Серед розморених долин
Чебрець і м’ята пахне.

Обабіч річечка тече.
Тече, немов тікає
Туди, де спека не пече,
Ховаючись за гаєм.

Пройдеться серпень по стерні
Над скошеним колоссям,
А ген за лісом вдалині
Вже виглядає осінь.
Анна Барвінок
Анна Барвінок

Ти спиш?
Де голос твій — не розумію,
Той, що радісно кричить
Від можливості жити.
Ти спиш?
Десь чую голос твій, та не розумію,
В якому напрямку шукати мушу,
Щоб все-таки отримати надію,
Бути почутим хоча б на хвилину.
Ти спиш —
І це вже не питання.
Юрій Подорожний (Yurii Podorozhnyi)

І навіть цього — достатньо для мене:
Бути поруч, де Слово сильніше за зраду,
Бути там, де довкола правда дає ще надію —
На живе, емоційне та яскраве,
На момент — бути просто людиною.
І навіть цього — достатньо.

Юрій Подорожний

У дитинстві мріяв я без кінця,
І світ був зелений в очах мого серця.
Вірив у мрії, у світлі думки —
Дні пролітали, мов швидкі літаки.

Я дивився у небо, летів до зірок,
Так часто сміявся, мов вітер у полі.
Я мріяв колись, вірив, любив,
Що будував — сам потім згубив.
Душею летів, та крил не зберіг,
І біль залишився у серці навік.

Стрілки летять, та їх не спинити,
Мріяв про більше — не зміг все зробити.
Та, певно, це є та цінність життя —
Що твоєму життю нема вороття.
Душу тривожить лиш думка одна:
Тепер розумію я цінність життя.

Дивлюсь на зорі, ловлю тишину,
Дивлюся на небо, зустрічаю весну.
Та роки пішли, як у давнім сні…
А я ще живу на цій грішній землі.

Набридло все бачити, усіх розуміти,
І мовчки терпіти, коли вже безсилий
Себе зрозуміти.
Жив я, як умів — це була моя дорога,
Комусь не прийнятна, але це — моя доля.

Колись я світанки зустрічав з теплом,
Тепер же прощаюсь із днем — мов із забутим шляхом.
Та роки пішли, як у довгому сні…
А я ще живу, хоч не бачу причин,
І кожен мій крок — ніби крик серед стін.

Стрілки летять, та їх не спинити,
Мріяв про більше — не зміг зупинити.
Та, певно, це є та цінність життя —
Що твоєму життю нема вороття.
Душу тривожить лиш думка одна:
Тепер розумію я цінність життя.

Андрій

Жара і спека неможлива,
А Ти в очах стоїш, як злива.
Собою жар цей закриваєш,
Мої думки ти освіжаєш

З тобой ціную кожну мить,
Без Тебе серденько щемить.
Щомиті мрію обійняти,
І рученьки Твої тримати.

Зачарувала Ти мене Собою,
Хворію я лише Тобою…☺️
Skan Violtsi

Кінець — це не про нас,
Кінець — це про мене і про тебе.
Ми познайомились влітку перший раз,
Та до цих пір я згадую про тебе.

Кінець — це не лише початок,
А справді це кінець для нас.
Для мене це кінцівка болю,
Для тебе — твій звичайний час.

Кінець — це прощання без жодного звуку,
Для мене — рана від кожного руху.
Кінець — це слова, що зависли в повітрі,
Це погляд, якого нема.

Твій погляд пройшов крізь шкіру мою,
Кінець цей прийшов — я прощаю, та з болем живу.
Відпустила усе, хоч розірвана вщент,
Бо кінець — не початок, а спалений день.**
revived

Сонливий стан цієї ночі,
Лиш переборюють прекрасні очі.
Якими тішусь я завжди,
Як випада хоч мить мені.

Цей змучений та ніжний погляд,
Завжди я мрію бачить поряд.
Skan Violtsi

Нестримні почуття стираються роками
від поглядів німих, байдужістю прикритих,
а серце так благає: «Підійди»,
та гордість нам стирає всі шляхи.

Півпогляду, півкроку до розмови,
із почуттями граємо в любов,
лише в своїй уяві до нестями
говоримо собі – чому це знов?

Ці погляди нестерпні та пекучі
за спиною ховаєш, ніби вкрав
мої думки, мої слова в тумані
не чуєш більше крізь чужий обман.

А памʼятаєш, як уперше посміхались?
В дверях стояли, зіштовхнувшись в них?
І друзі всі твої були позаду
із запитанням: «Ну чого застиг?».

А я тоді завмерла на секунду,
підвівши очі до очей твоїх
таких глибоких, щирих та колючих,
і серце зупинилося на мить.

Я не збиралася знаходити любов.
Вона сама прийшла, мене не запитав.
Лиш в подумках ще жевріла надія-
щоб зіштовхнутись знов у тих дверях.

Та ми німі були та непривітні,
лиш поглядом торкались замість слів,
що не промовили за пару років,
та душу ти мою причарував.

Такий фінал історії не новий,
бо клята гордість обіймає нас обох,
але можливо десь у іншім світі
ми нове щастя приймем за любов!
15.07.25
Тахмасбі Ірина