Я по тебе скучаю — и телом, и душой,
Хочу к тебе прижаться небритою щекой,
И не смотреть на время, минуты не считать,
Плечей касаться нежно и страстно целовать.

Уснуть в твоих объятьях, забыться до утра,
Чтобы с утра с улыбкой увидеть вновь тебя.
Я за тобой скучаю, хоть знаю — не моя,
Но мигом наслаждаюсь, в котором ты была.

Я помню каждый вечер, как было хорошо…
Я за тобой скучаю, хоть больше не дано.

Пілігрім

Губ твоих касаясь нежно,
Шею трогая слегка,
В глазах твоих я вижу нежность —
И замирает вновь душа.

Тебя мне дико не хватает,
И в тишине, сходя с ума,
Я день свой снова вспоминаю —
В котором не было тебя.

Я точно знаю — будет утро,
Погода будет хороша.
Тебя увижу я однажды —
И зазвенит внутри струна.

Хоть мимолётна будет встреча,
И расставаться вновь пора,
Я обниму тебя за плечи —
И тихо на ухо шепча:
Спасибо, ведьмочка, за вечер,
Любовь нежданная моя…

Пілігрім

Не дайте рідній ненці згинути від катів,
Не дайте рідній матері померти від гармати.
Надайте совість тим рабам проклятим –
Які зароблять гроші на загиблих людях, на згорілих хатах…
Не своїх, не рідних –
А на інших – молодих, амбітних.
На розтрощених будинках –
Де спинилося життя…
Та для них це не біда –
Вони все рахують гроші на могилі вояка.
Лиш чутки про їх будинки на Монако,
Відпочинки на Мальдівах, чи Балі…
А когось чекає дома мати –
Молить Бога щоб лишився син живий.
Букет Чорнобривців

Я кохання не бачу —
Лиш чарку люблю,
Я сигару закурю,
Біль життя свого замкну.

Так, зіп’юся я до білої гарячки,
Так, скурюся я до зірочок в очах —
Та у чарці все моє кохання,
Що запалює вогонь в моїх очах.

Та й можливо це усе безглуздо,
Так, можливо спився до кінця.
Та горілка зігріває душу —
Хоч й руйнує молоді життя.
Букет Чорнобривців

Мені погано жити в світі,
У смертному, покірному.
Як хочеться свободи запах чуть.

Мені погано жити у країні моїй любій,
В якій ж свої – усе крадуть.

Чужі вбивають нас руками,
А наші – крадуть гроші у крові.

Криваві люди нас забрали –
І наші і чужі.
Букет Чорнобривців

Чому все завжди до поганого біжить?
Скажи мені, хіба ти цього хочеш..?
Як не хотіла б я тут жить,
Без карих твоїх очей.

Як ж не хотілось меня жить,
Без теплої любові,
А їм хотілося без болі,
Втікти по стежці самоти.

Можливо бути із тобою,
Це просто розбивать сервант,
Але коли я бачу твої очі,
Знову повертаюсь я назад.
Букет Чорнобривців

Туман осів моє прекрасне місто,І вже не видно ні зупинок, ні людей.А лиш цей сірий мрич над магістраллю -Який веде мене у ніч.Я йду по вулиці у чорному жакеті,В навушниках лунає рок,Моя любов все не минає,Піди уже з моїх думок.Лиш ти уже в моєму серці,Яке розірветься у мить,Шкода що в сірому тумані,Мені тебе вже не зустріть.
Букет Чорнобривців

Стоїть лукавий темний дим,Лякає нас пітьмою,А ти ідеш в шляхетний путь -Стежками, між війною.Лунають постріли свинцеві,Палає все-Нема живого,А шлях тебе веде у смерть,І б’ють тебе кістлявою рукою.Цей мрич над головою,Не відчуваєш цього болю,І лиш ідеш один із смертю під рукою.Едем видніється з далека,Заплющив очі -Бачиш пекло.Розплющив їх-І ось Едем.Усе життя хотів ти жити,А зараз ангел під вогнем.
Букет Чорнобривців

Спогади на склепі,Гранітова в’язниця для душі.Смерть моя так близька,Тільки де вона біжить?Не ховайте мене в землю,Я не хочу у ній жить,Краще вже спаліть менеі сильно не тужіть.Я не хочу марнувати свою землю,Блідим тілом, що гниє.Я хотіла б мандрувати небом,Малювати захід сонця -Як повільно він стече,Стати зіркою на небі -і світити аж усім.Тільки шкода що у СмертіЦе останній пункт в досьє.
Букет Чорнобривців

Смертельно темне місто,
Стоїть перед очами,
І думки про кохання -Жодної нема.
Чарують ночі чари,
Мандрують світлячки,
І зорі що над нами -Палають як вони.
Вони кохають кожну мить,А я один іду, похмурий –
І від кохання утіка -Як протіка ріка.
У списку співрозмовників -Мене давно нема.
Букет Чорнобривців