На крыльях Израиля.
Душа возродилась!
И я в мире сказок.
Чудес очутилась.
Я больше не плачу.
Рассвету пою.
Как радость не прячу.
Счастливо живу!
И флаг бело-синий.
Удачу приносит!
Агония сердце.
Теперь не тревожит!
Мне так близки в округе взгляды.
В которых столько теплоты!
Мне быть с тобой лишь только надо.
Чтоб исполнялись все мечты!
Красивые губы.
Родные глаза.
Тебя я целую.
Целую любя!

София Геда
София Геда

Весна прийшла і квітне як в раю,
І солов’ї щебечуть вже в саду,
Курлича прилетіли журавлі.
Ви що, не знали, птахи, що в Україні йде війна?
Та краще б ви до Бога полетіли,
Розповіли б, що кров’ю в нас пропитана земля,
Синів ми кращих загубили, Безперестанно в матерів тече сльоза,
А біль в їх серці не втиха.
За що наказуєш, Боженько, ти нас?
За що ми пред тобою провинились?
Лиш в Твоїх силах зупинить війну.
Так зупини і ми повірим в Твою силу й милість.

Л.А.Симоненко
с.Толстой Донецька область.
квітень 2024р.
Сімоненко Л.А.

Наш прапор – це небо і лан золотий.
Тризуб надихає на подвиг святий.
Українське ім’я – це мій оберіг,
Що кличе до дому, на рідний поріг.

Тут предків відвага козацька, тут кров,
Що волю плекала, віддаючи нам любов.
Крізь бурі та війни, крізь біль і страждання
Ти йдеш до свободи, ти йдеш до кінця!

З тобою ми разом, твої ми нащадки.
Твоя ми віра, надія й любов.
Цвіти, розквітай, будь щаслива завжди!
Навіки будь вільна без болю й війни!
Ващак Андріана Михалівна

Я – Україна, козацький народ.
Я пісня і квітучі поля.
Я дух, що в серці кипить
і б’ється завжди до кінця.

Я воля, що лине у даль.
Історія, що пишуть віками.
Я птах, який злітає у вись
і летить десь там поза хмари…

Я світло, що темряву рве.
Я стежка, що кличе додому.
Я віра, що в серці живе
і веде до кращої долі.

Я сонце, що сходить щоранку.
Я промінь надії в пітьмі.
Я правда, що стоїть до світанку
на моїй рідній землі.
Ващак Андріана Михалівна

Звучала вечірня соната,
Шептали листочки в лісах…
Липневе, захопливе свято,
Вітає між хмарами птах…
Всі луки осяяні.., тихо…
Проміння торкається крон…
Забулось, сховалося лихо
І серцебиття в унісон…
Усе, як завжди, однакОво:
Ті самі дерева, поля…
Але все таке кольорове!
І ніби злетіла душа…
Не спиниться захват від вроди,
Красою Земля так іскрить!..
Хай пам’ять карбує у коди –
Прекрасної миті блакить.

Надія Холод

“Ми в цьому не винні”, —
почали волати люди із кров’ю на руках.
“Ми цього не зробили”, —
промовили ураз.

Ти сам це збудував
і сам це все спалив.
Я тобі кров’ю не замазала спідницю
і гріхи свої не переклала.

Волали всі ці збоченці,
що колись клялись на серці,
горлали про брехню
і свої передумови.

Знаєш, де тепер твоя душа?
В брехливому вогні.
Бо правда не здолала слів,
але прагнула позбутися людей,

Які брешуть, плачуть і кричать,
що не винні вони є,
хоч і зруйновані були життя
людей невинних — до життя.

Іди собі до біса,
якщо винна твоя — тепер чужа.
Немає справедливості в словах,
які покарані твоїм брудним нещастям.

“Ми в цьому не винні”, —
продовжували волати люди із кров’ю на руках.
Вони волали, голос ставав здебільшого тихіший,
і з часом вщент забулось їхнє его.

Воно нагадувало усім закохане торнадо —
волає, плаче і скрегоче, коли так хоче бути поруч,
а потім враз згорають всі чуття, бо було чути про відмову.
А ви невинні були, будете — і помрете.

Вігелія

холодильник світить
мов маяк –
а кіт стереже його
мовчки мріє про свіже молоко
і трохи – про людську доброту

на підлозі – відблиски неба
клаптики спокою
порядок: бульба в каструлі
зірки у вікні
і ти – в усьому цьому

щастя – це не фанфари
а мить
де кіт шукає свіже молоко
і небо не тисне
а просто є

Софія Дмитрієва

Наснився сон якийсь чудний –
Всього не можна й розказати –
Дозволено було душі
В чужому небі політати,
В той самий час по тій землі
Брехня журилася ходила:
Там мало вкрала, десь не вспіла,
Не так..не з тими..не собі:
Найвигідніше на війні…

Крутилась Жадність у думках:
Скарбів до лиха наносила,
Лиш в небі хабарів не ждуть,
Та й боронить не буде сили.

Плітки колючиї швидкі
Завзято гризлись між собою,
Ще й люті завидки липкі
Обсіяли життя бідою…

Вода воліла із небес,
Та з Вітром сили набувала,
Вогонь ледь стримував себе,
Земля молилась і благала
25.01.2022

Тетяна

29.07.2025.
1253-й день війни

Володаре Світу! До тебе звертаюсь.
Молю і благаю про захист людей.
Моя Україна страждає і плаче,
Від вражих атак і злочинних ідей.

Її захищають найкращі із кращих,
Та зброї немає достатньо у нас,
Тому Тебе прошу, молю і благаю,
Зверни вже нарешті увагу на нас.

А ворог, він підлий, підступний, зрадливий,
Він м’ясо своє в нашу землю кладе,
І байдуже ворогу скільки загине,
Своїх чи корейських недолюдей.

Я впевнено вірю у стійкість народу,
Я маю надію на милість Твою,
І житиме вільно моя Україна,
Як тільки закінчимо кляту війну.
Галина Корольова

Матуся за кровинкою сумує.

У кожному, дитинства році,
Недоспані матусі ночі.
Та колискові, з побажаннями слова,
Щоби кровиночка щасливою була.

На кожен рух дитяти матуся озивалася,
Просила в Бога не щербату долю.
А по життю дорога, щоби безхмарною прослалася,
В Великий Світ від рідного порогу.

Кожну родимочку матуся пам’ята на тілі,
І дні, коли дитя недомагало.
Дитяча біль, це материнські болі,
Матусі серце за дитя завжди уболівало.

Коли кровинка, ставши на крило,
Матусине гніздечко покидає,
Матуся розуміє, що так Є, буде і було,
Лиш з сумом та вологими очима проводжає.

І розлітаються діти з гніздечка у Великий Світ,
Свою дорогу у житті кожне шукаючи.
А у сільськім дворі заростає споришем дитячий слід,
Де мати кожен день чека на них старіючи.

Вже давно голосу не подає від діточок мобільний,
І хвіртка в двір, як заворожена, мовчить.
Матусі час підточує здоров’я,
Та вона не втрача надії, кровиночку зустріть.

Зустріти, приголубити, як у дитинстві,
Тримтячими руками за плечі обійнять.
Юнацтва дні кровинки пригадать,
А про свої проблеми, як мати, промовчать.

Вас, діти, мами за мовчання вибачать,
Для мам завжди ви гості бажані.
По телефону ваше: « Мамочка, як ти?»,
Життєвий елексир для маминих душевних ран.

31 липня 2025 року. Я. Похиленко.

Яків Похиленко