Встану ранком із світанком, Дню новому посміхнусь. На подвір’я вийду босий, По росі піду пройдусь. До землі торкнусь ногами, Та відчую сил приплив. З кожним кроком, більше й більше, Земля мати,я твій син. Килим із трави зелений, Під ногами шелестить, Від роси вже мокрі ноги, Так приємно й м’яко йти. Вже і сонечко пригріло, Дує легкий вітерець. Нема слів щоб описати, Як прекрасний цей момент. А навколо дуже тихо, Спить іще кругом весь світ. Ніби в казку я потрапив, В чарівний природи світ.
Для того щоб i2 коректно прочитала вірш, мова пристрою повинна бути - Українська
Ранок, осінь золота – це час, Коли повітря свіжістю, бадьорістю, Але не ніжністю, обіймає знову нас. Ранній туман над річкою Повільно повзе над водою, Огортає її легкою ковдрою, А ти спиш, а я гуляю один, не з тобою. Я насолоджуюся чарівністю цих днів, Здається , ніби річка дихає, В туманні обриси сховавши береги. А промені сонця ще не дісталися землі, Повітря насичене вологою і прохолодою, Ранкова свіжість, Осінь вражає чарівною вродою, Подихом свіжим і насолодою. Вже під ногами лист осінній, Він вже не лист, а золотий килим, І тихо, і туман над річкою, Він стелиться як сизий дим. Це час перед зимовим сном Час сприятливих днів В забарвленні коричневих, червоних, І насичених навколо тебе кольорів. Кожен лист, що повільно падає вранці, Він кружляє в повітрі, прощається з літом, В урочистому осені танці. 24.08.2025
Для того щоб i2 коректно прочитала вірш, мова пристрою повинна бути - Українська
Так просто страждати, Й так важко кохати. Пишу рими до віршів кожного дня, Відчуваю біль воєнного життя: Я чую голос втрачених полів, Та відчуваю стогін спалених лісів. У голові говорять мені предки: «Не дай собі померти, Візьми всі сили в руки, Не дай народу свою історію забути! Настав час здолати те мовчання, Бути патріотом до останнього зітхання». Таке воно життя людське: Складне й незрозуміле, Але буває у буденності днів сірих, Сумних, стражденних й лихих Щось таке просте й миле, Любе й безцінне, Що змушує йти далі, І мабуть саме воно допомагає нам, У боротьбі з ворогами й надалі. Нам не потрібні ті медалі, Хвалебні вірші й слова, Нам не потрібна й та велична пісня, Нам треба лише успіх в боротьбі, Бо чим більше його в нас, То тим швидше настане край, Ось тій болючій та страшній війні. А після перемоги, Буде знову в нас море волі й свободи, Не буде країна вже палати у вогні, А вороги всі гнитимуть в тюрмі. Й будем жити далі разом й єдино, Але пам’ятати буде старий й дитина, Те, що була в нас страшна війна, Що забрала в нас вона ціле покоління, І невідомо, що несе нам далі доля, Але із нами точно був й буде Бог, Тож вірю я, що це не нові потрясіння. А час нових культурних епох, Море славетних наукових перемог, Та врешті-решт спокій патріотів, Час свободи слова й думок, Відсутність обмежень й застережень, Такою є моя майбутня країна, Й за неї йде ось ця війна, Та знаю я, що рано або пізно, Згине зло, природа поверне лісам свою красу, На спалених полях побачимо ми ще ясну росу, І візьмемо колись ще до рук косу, Й будем всі разом там працювати, Та минуле згадувати й пам’ятати, І я десь буду серед всіх, З думками, що писав я в ці роки, Вірші часів повномасштабної війни.
Для того щоб i2 коректно прочитала вірш, мова пристрою повинна бути - Українська
