У три рочки хлоп’я знає : сирена завила –
Треба в погріб заховатись, щоб бомба не вбила.
І це рік не 41-й і не 43-й
Коли чоботи фашистів ішли по планеті.
Це онуки тих героїв, що фашистів били
Та із нашими дідами світ від них звільнили,
Прийшли до нас в Україну, та не з пирогами.
В минулому побратими, прийшли ворогами.
Ніби-то звільнити хочуть, не знамо від чого.
Та в Росії українці не просили того.
Топчуть нині Україну російські чоботи,
І звільняють українців від тиші, роботи.
Від домівок, друзів, рідних, від життя звільняють.
Наші долі вибухами знищують, ламають.
Та не здасться Україна, боронитись буде,
І візиту побратима довік не забуде.

Світлана Сомош

Кров’ю политі поля України
кров’ю солдат, оборонців країни.
Всіяні рештками дронів, ракет
Уламками різних смертельних касет.
Який урожай принесе це поле?
Ненависть люту зберемо довкола.
До ворогів,що навалою пруть,
Кров’ю вкриваючи свій страшний путь.
Мати в тім полі шука свого сина,
Бо не вернулася з бою дитина.
Серце і душу сковує жах
І божевільний, тваринний страх.
Голови, руки, тіла вперемішку,
Ось і синок, на вустах усмішка.
Здавлює горло, зривається крик :
– Ні це не кров ! Це якийсь барвник!
Синку вставай!- обіймає, цілує,
Голосу розума зовсім не чує.
– Будьте ви прокляті богом і людом,!
За горе і зло, що несете повсюди!
Руки здіймає, до неба, до Бога,
Вбивців кляне, проклинає небога.
Сина ростила для щастя для волі,
А знайшла вбитим в кривавому полі.
– Синку ріднесенький, годі лежати,
Їдьмо додому, до рідної хати.,-
Голову сина в обіймах тримає,
Міцно тримає, не відпускає.,
-Ляжеш поближче до рідної хати,
вбивцям, тут добривом, вічно лежати!
Кров’ю политі поля Батьківщини,
Кров’ю загиблих синів України.
Світлана Сомош

Про що ДУША моя співає?
Про сонце, що яскраво сяє
Про вітерець , що ніби грає
Й волосся ніжно розплітає,
Про тихий вечір, ясні зорі,
Пшеницю, що шепоче в полі,
Дитячий сміх, легкі хмаринки,
Пливуть по небу мов пушинки,
Про все, що навкруги існує :
Ефір, повітря, що цілує.
Про щастя жити й працювати,
І друзям радість дарувати.

Про що ДУША моя сумує?
Про зраду, що мій світ руйнує,
Вона тоді навзрид ридає,
Немов би серце розриває.
А навкруги усе темніє,
І ДУШУ радість вже не гріє,
Не відчуває сенс життя,
Крокує щастя в небуття.
Отож, ДУША все відпускає
І темряву не нагнітає,
Позаду зрадників лишає.

Вперед ЛЕТИТЬ! ЖИВЕ ! СПІВАЄ !!!
Світлана Сомош

А я витаю в облаках.
Хоть падала не раз оттуда,
Всегда опять туда неслась.
Все время ожидая чуда.

А я витаю в облаках
Мне лучше там : – свободы много.
А я витаю в облаках
И не судите меня строго.

Я вижу землю и людей,
Которые там копошатся.
И мне не хочется назад,
В рутину снова возвращаться.

Взлетая в небо, я несусь
Прочь от обыденных деяний.
Там счастье, не живет там грусть,
Там радостно без возлияний.

Пусть говорят, что так нельзя.
Для них я белая ворона.
Взлетела, – значит упадешь.
Сними с себя свою корону.

Коль упаду, – опять взлечу,
А разобъюсь, – туда дорога
А я витаю в облаках.
Для счастья нужно мне немного
Світлана Сомош

И небо на плечи давит,
И кажется – нет больше сил
Последнюю точку поставить,
– безжалостный мир раздавил.

Пустая душа, взгляд стеклянный,
Не трогают душу слова,
никто и ничто, – безымянный
Пылинка средь кучи песка.

Которую вихрем подхватит ,
Не зная куда унесет.
Как щепку на волнах цунами
Бросает в пучину и бьет.

И небо на плечи давит
И кажется нет больше сил.
Последнюю точку поставить,
Но держишься зубы сцепив.

И как в утешенье на память
Приходят слова мудреца :
«И это пройдет», – написал он
Внутри золотого кольца.
C

Показалось Путину, что он Царь и Бог.
Больше сдерживать амбиций он уже не мог.
Генералов и министров быстренько собрал,
и спектакль для оправданья своих дел сыграл.
Сказочку для всех придумал, что под боком враг.
И солдат послал на смерть, дав им в руки флаг.
Возомнил НАПОЛЕОНОМ он себя в тот час,
не подумал, бедненький, где они сейчас.
Град ракет на Украину, бомбы, артобстрел.
Думал, что хохлы сдадутся, отойдут от дел,
а он, Путин – Царь и Бог, будет диктовать,
что нам делать и как жить, где можно дышать.
И подумать не мог Путин, что всю его рать,
Украинцы могут точно, адресно послать.
И ему мы подготовим палату под стать,
с "императорами" вместе будет он лежать!
Світлана Сомош

Фашизм победили. Прошло много лет.
Из выживших, многих уже с нами нет.
Но память жива, помним павших в бою,
Кто кровью в полях полил землю свою.

Шли вместе, шли рядом, плечо о плечо.
Шли в бой, сердце билось у всех горячо.
И в Братских Могилах все вместе лежат.
Грузин, украинец и русский солдат.

И вот уже семьдесят семь лет прошло.
Что в мире случилось, произошло?
В Москве на параде Победы вещать,-
Идем на Донбасс русских освобождать???

Идет в Украину российская рать.
Не только в Донбасс идет убивать.
Изюм, Николаев, Одессу, Херсон
Фашист атакует. Земли слышен стон.

Страна в сорок пятом фашизм победив,
Агрессором стала, списав все в архив.
Світлана Сомош

Про що дума наша Рада, коли звідусюди,
Бійці просять допомогу, щоб здавали люди,
Кошти на обладнання, прилади припаси.
Розпач, відчай, безнадію кидають у маси.
В Раді борови при владі, синки за кордоном,
Випещені, просякнуті дорогим лосьйоном.
Смертю, порохом і димом пропахли солдати,
Змушені в людей просити підтримки, донати.
Л`ється кров, тече рікою,а в Раді "працюють",
Підвищують собі зарплатню, грошики рахують.
Люди ж свої зберігання солдатам донатять,
Знають, що за мир,свободу життям бійці платять.
Зрозуміло, що всім миром треба захищатись,
Боронити Україну, годі з нас знущатись.
Та чомусь одні боронять, гинуть, батьки плачуть.
Інші в ресторанах п`ють горілку та скачуть.
Можновладці рвуть горлянки: – Ми за Перемогу!
Народ надає донати, дійсну допомогу.
Гірко, що бійці в народ змушені звертатись,
Бо державні можновладці не стануть перейматись.

Світлана Сомош

Цю зустріч намітила доля мені.
Урок надала у моєму житті.
Спочатку – добро , допомога, підтримка,
А потім бездушності темна картинка.
І на полотно, де довіра безмежна,
Лягла чорна фарба, спочатку бентежно,
А потім, згущаючись, сили набрала
І ніби у прірву довіру забрала.
Немає довір`я – душа невгамовна.
Неспокій, тривога немов чашка повна,
Течуть через край і струмочком стікають,
А потім в ріку повноводну впадають.
А далі у море, мов сльози солоне,
Течуть поки серце не охолоне.
Черговий урок мені доля послала.
І я його вивчила , запам`ятала.

Світлана Сомош

Зима. Іскристий сніг довкола,
Який залишила віхола,
Кружляючи танком шаленим,
Несамовитим, навіженим.
Вона дарунок залишила.
Сама ж в дорогу поспішила.
Не зупиняючись, завзято,
Мабуть у неї справ багато.
І не підозрює наш тато,
Що то дари йому на свято.
До дня народження віхола
Розсипала цей сніг довкола.
Немов колядку проспівала
Коли все снігом засипала.
А в тій колядці побажання –
Здоров`я, щастя і кохання,
Добробуту, тепла доволі.
У рідному святому колі
Нехай дитячий сміх лунає.
А небо чисте та безкрає
Блакиттю обрій покриває.
Нехай війни ніхто не знає.

Світлана Сомош