Маленька білявка Лідуся
Вітає із святом дідуся,
А поряд татусь і матуся
Свої шлють вітання дідусю.

Сьогодні у нього свято,
Пройшло вже років багато,
З тих пір, як дідусь Лідусі
Лежав на руках у матусі.

Не вірить білявка Лідуся,
Що був маленьким дідуся.
Вона це напевне знає, –
Такого в житті не буває.

Маленька білявка Лідуся
Вітає із святом дідуся.
І шле йому подарунки,
Усмішки та поцілунки.

Світлана Сомош

Я хочу, щоб швидше скінчилась війна,
Солдати додому вернулись,
Снарядами зранена наша земля
Врожаєм хорошим всміхнулась.

Я хочу не бачити сльози і жах
Дітей і жінок у підвалах,
В зруйнованих бомбами селах, містах,
Загиблих людей у завалах.

Щоб серце прискорено билось в грудях
Від щастя, а не від жахіття,
Ніхто щоб не знав навіть слово війна,
Тим паче, воєнні страхіття.

Світлана Сомош

Я сьогодні на ялинку
Почепила мандаринку.
Дід Мороз прийде на свято,
Він дарів несе багато.
Покладе їх під ялинку
І побачить мандаринку.
Я для нього на ялинку
Почепила мандаринку !

Світлана Сомош

Невпинно крокує у старість життя.
Чому у дитинство нема вороття?
Коли всі проблеми владнають батьки
І знаєш напевне що добре, що ні.

Чомусь невідомість не манить мене,
Натомість минуле нестримно зове.
Пригадую юність – теж добра пора:
Є ціль та ідеї, проектів гора.

Життя немов річка бурхлива біжить,
Вирує, кипить в невідомість спішить.
Та згодом ця річка впадає в другу,
Широку, неспішну в долині ріку.

І, хоч вітер хвилі, буває, здійма
Та того завзяття, що знав, вже нема.
Невпинно крокує у старість життя.
Чому назад, в юність нема вороття?

Світлана Сомош

Коли щебет пташок вранці будить тебе
І промінчик веселий лоскоче, зове,
До кімнати крізь штори пустун зазирає,
Знай,- в дорогу красуня Весна вирушає.

Коли бачиш – росток визирає з землі,
Вгору тягне до сонця листочки свої.
Він несміливий, та час прийде – забуяє.
Знай, – це килимом землю Весна покриває.

Коли вранці повітря прозоре бринить,
Прохолодне і свіже воно мов п`янить,
Вітерець не січе, а голубить, цілує,
Знай,- красуня Весна світом подорожує.

Зеленіють дерева та квітне бузок.
Чути гомін, веселий перегук пташок.
Сонце пестує землю, теплом огортає.
Це Весна перетворює світ, прикрашає!

Світлана Сомош

Весняний вітер мов пустує,
Волосся плутає, жартує,
Погладжує обличчя ніжно,
Нашіптує слова неспішно.

Цей вітер геть усім шепоче
Те, що вони почути хочуть.
І все, що здавна серце крає
Кудись далеко відступає.

Стає порожнім, дріб`язковим
Та зайвим, не обов`язковим.
Навколо все немов співає.
Весна в свої права вступає.

Вона поновлює природу,
На краще змінює погоду.
Її бурхливі переміни
І в почуття приносять зміни.

Прокинулись зі сну надії,
Бажання, нездійсненні мрії.
В повітрі дух весни витає.
Він сподівання навіває.

А вітер пестує, цілує,
Волоссям бавиться, пустує,
Обличчя гладить ніжно-ніжно,
Нашіптує слова неспішно.

Світлана Сомош

Що ж, ти не такий. Це лиш мрія моя.
І мрію свою я впустила в життя.
Я чула лиш те, що хотіла почути.
Тепер я волію усе позабути.

Забути тебе і нещирі слова.
Адже це міраж, це лиш мрія була.
І бачила я тільки те, що хотіла.
Та, все ж таки, рано чи пізно прозріла.

Тебе звинувачувати я не буду.
Ті прикрощі, що ти завдав я забуду.
Адже ти не винен у тому, що я
Дала своїй мрії невдале життя.

Світлана Сомош

Двадцять років промайнуло,
Як ми бачились востаннє.
Ти говориш, що кохання
Із роками не минуло.

І коли мене побачив –
Ніби небо долу впало
І земля з під ніг пропала,
Світ здригнувся, ти пробачив.

Все: побачення останнє
І мою тобі відмову,
Неприємну нам розмову
І відринуте кохання.

Тільки я тебе прохаю,
Щоб не починав ти знову,
Бо отримаєш відмову
І розсердишся я знаю.

Рада, що тебе зустріла,
Вдячна я такій нагоді.
Тільки зміни у природі,
В світі я не оцінила.

Я їх просто не відчула.
Мабуть, мимо промайнули.
Серце, душу не торкнули,
Хоч тебе я не забула.

Світлана Сомош

Ти сердишся на мене – знаю.
Та все ж вини не відчуваю.
Кричи на мене, дорікай,
Проси, навколішки ставай.

На тебе сіть не розставляла,
Нічого я не обіцяла,
На себе не давала прав.
Я вільна. Ти це добре знав.

На тебе я не претендую.
Отож, тобі я пропоную:
Сприймай усе таким, як є,
А ні – тоді забудь мене.

Адже тебе я не тримаю.
Лети, на волю відпускаю.
Хоч клітку цю ти сам створив.
Зайшов туди і зачинив.

Я ж в клітці жити не бажаю.
Тому я двері відчиняю.
Іди і клітку забирай.
Я вільна птаха, пам`ятай!

Свытлана Сомош

Опасная смесь говорят обо мне,
Когда узнают о рождении дне.
Ведь я родилась под созвездием льва,
В год тигра мне жизнь подарила судьба.

Бывает стремится лев повелевать,
А тигр грозится в клочки разорвать.
Но это тогда, когда их разозлишь.
Обычно они сидят тихо, как мышь.

Как кошки лев с тигром мурлыча поют,
Ласкаясь, о ноги бока свои трут.
Характер имею ведь ангельский я,
Когда спят невидимые всем друзья.

Світлана Сомош