Затьмарення

Я тої сили часть, що робить лиш добро, бажаючи лиш злого.

Йоганн Вольфганг фон Гете
Пролог

На берегах струмків, що йшли до дна,
Померлих душ пустих кар'єрах…
Ми проривались в даль і рвали на шмаття
Зарозумілі пики діток Люцифера.
І там кінець, а з ним і неспання,
Протоптане стежками біжутерів.

Частина перша
Ненависть гебреїв

300 спартанців! Казали Фермопіли?!
Та це брехня, цей герць на таці!
Моріц Люббен – його ім'я,
Нашкрябане на почорнілім тілі.
Ідеологія – еквітацизм.
Наше завдання – нищити всіх мертвих.
Зелених, злих і дуже впертих.

Ще дюйм на принтері,
А далі – ураган.
П'ятнадцять тисяч доларів за змову.
Двадцять четвертий кадр як фоліант:
І знов лікарні, психи і уколи.

Частина друга
Застава

Його ім'я Моріц Люббен.
Еквітацист і холостяк.
На долю купа випала йому проблем.
Хотіли дівчинку – родивсь дивак.

Його кохання Іо, не спартанка,
Із персів, жіночка лиха.
Народжена з гебрейською пихою.
Він гном, у серці ельф – вона його дума.

44. Шрифт. Таймз Нью Роман.
Все зашифровано.
І списки мертвих рухають до страти.
Іо втекла. Моріца знов за грати.
Всі ставки піднято стовідсотково.
А далі смерть і колискова.
"За що?" – Питав він у себе. –
"За революцію, чи може за папір"?
Я написав творіння Бога,
А сатана вклонився навздогін.

Частина третя
Феєрія

Іо каталася на санях
І мріяла в жорстких круговертях.
Що наробила, дівко? Сподобалась забава?
А він чекає там на роздоріжжях смертей.
Казала з лихослівям:
"Збентежено явився".
А він услід: " Для тебе я примара" –
Для революції ж згодився

Пусти ж но кров, не хочу я тебе – вона у мороці кричала,
А Моріц глибоко в копальнях:
Гебреїв рабство процвітало.

Копальні – то страшна труна.
Для хлопця в бронзу влиту.
Він прокатається на пізніх жолобах –
І втратить все, окрім ошийника із зіркою Давида над примарою повиту.
33 три богатиря. Заклякли в обіймах.
Гербрейські люди – це жіночий крах,
Спотворений ельфійськими творіннями.

Частина четверта
Епос Нібелунгів

Титани вихідці з небес,
Їх батько Зевс – Отець Небесний.
Ахейці – люди, марні без чудес,
І заслабкі набити демосу реберця.

Тріумвірат: ахея, ельфи- нібелунги.
Титанам застаріли боги.
Вони проспали віслюковий сонцепад, –
І Зевс заснув і збились всі дороги.

Тепер кінець світів,
Бо Іо закохалася у Бога.
Моріц Люббен – еквітацист.
Він надстворіння – дьявольска подоба.

Новий Адам і Люцифер,
Спотворений релігією неба.
Останній Бог. Його мета –
З'єднатися із сонцем якнайшвидше треба.

Частина п'ята
Матриця

Я календар перегорну,
За ним 13. Далі… Інтеграл.
Мені ця Іо більше вже не треба.
Мій батько – Джерело.
Його б забрав. У Люцифера.
Крило. Крила. Не покрила…
44. Фоліант. І золотистий зуб,
Закований в її намисто.

Нас два забрала, зношені вони.
Зустрітись з дівчиною – далі сатана.
Загибель світу, батька і надій всіх крах.
Пекельний подих без вітрил
Ахейців, ельфів і титан.
А люди – ті ж самі гебреїв.
Моя ідеологія – це пульт до зла.
Всі дамби зірвано, кінець дилемі.
Струмка потік чи зношені сурма.

Частина шоста
Пастка Зевса

Я народився ще коли не зник
Мамрійський дуб у Царстві Божім,
Коли євреїв шлях не йшов на перекір,
З добром і злом…
Ще Яков загравався дужо.
44. 30. 27.
Це координати. Космос.
Я в печері.
Не напишу – ціна вам гріш усім.
Ціну заплачено.
Гебреї (гноми), ельфи-нібелунги
Каста бравих вояків-титанів.
І два Боги: батько і вона.
Це Джерело. Убивства Магомета.
За що ж обом це їм.
А моя місія – це простромити сонячним багнетом.
Кінець світів… Як пізно в світі цім…
Народжуватись і знову помирати.
Тотальне вимирання одного
За другим… Без сповіді…
І прав на покаяння.

Частина сьома
В'язень Азкабану

Тепер я шостий в списку,
Не впоравсь з керуванням.
Я Балтазар, не Люцифер.
У цім моє зізнання…
44. Знов. Машини злет.
Від перегріву палива криваве завивання.
Не вирішу – немає джерела…
У джоулях випромінювання буде.
Її ім'я не Джулія, А.І.О. SALB. On. Ma.
Не розгадати шифр мого кохання.

Частина восьма
Капулети

Мій Тато не мав мами.
А мама не кохала тата.
Вони любили тантру і вокал.
А я ходив на вечір до сансари.
Сара. Нові імена. Ми – це система, потроєна на рівні.
Рівняння вирішено. Бо джерело – це я:
Антихрист не закодований у Силі…

Частина дев'ята
Танок Мефістофеля:
Кінець петлі.

Я борюся зі злом і ненавиджу зло…
Я молю Бога без добра і навертаю злих…
Духи. Молодь. Арфа.
Віртуозна гра.
Авангардизм – для ключа слова…

Епілог
(Пророки: Ісайя 10:13)

Хто йде в полон, той сам загине і полі.
Хто йде з мечем – тому на ешафот.

Сила і Сцилла:
Тут ВІРА і терпіння СВЯТИХ.

(13:10.- Відкровення).
Завіса. Шифр. Машина. Стій…

P.S. I…I… I will battle for the SUN…SON…CON…
Крістіан Ант

І правда у нас всіх одна,
І янгол-охоронець.
Чого ж не ті ми – йде війна,
Не тішить закордонець.

Й сміються пращури сльозами,
Що не почули крізь віки,
Що повставали ворогами
У всій красі – їх земляки.

І ластівки сховались…тихо,
Граки кричать: то є ганьба.
Чого ж немає у вас, лихо…
Немає єдності, втім боротьба…

Ну молодці, розправте крила,
Держіть кордони від гріха.
Та що вони, як посварила
Біда – одна на всіх стріха.
Хавжу Марія

Мовчи, слова – це зайві духи,
Виходять злістю у ліси.
Чи то сумління бʼє у груди,
Чи то кохання голоси?

У лісі грізному згубились
Напамʼять вивчені роки,
В пітьмі у стежці розгорілись
Слізні, невизнані кроки.

І гонихмарник змовк під дубом,
Він чує шепіт всіх вітрів.
Вони проводять вірним гудом
Мовчання – кривду почуттів.

Там гілля тягнеться як мова,
Загусті ночі – як мотив.
Де клявся хтось у вічність слова,
Там й втратив те, що сам схопив.

Мовчи! Бо правда – не для слова,
Вона палає без вогнів.
Для неї тиша – вже розмова,
Не треба жодних голосів.
Хавжу Марія

Ти прийшов, я не чекала…
От і думала «Любов»!
І тебе міцно тримала,
Віддавала свою кров.

А ти пив її з наснаги,
Дарував своє тепло.
Потім йшов в палкі ватаги,
Залишаючи клеймо.

Знов порожньо,
В телефоні є одна із його фраз:
«Я кохаю, лиш художньо.»
Знов сумую і не раз.

І минає місяць, другий:
Ти приходиш, не чекала.
Знов цілуєш мене взутий…
Я сама собі брехала.
Так, чекала. Знов чекала…

Ти прижмеш, в очах вогні,
У моїх – розбите серце.
Й твої руки на мені.
Та кохання – де це?

Я відштовхую: не треба,
Біля інших знову в'єшся.
І кричиш: «Яка ж ти вперта!»
Мене трусить, ти смієшся.

Вже не хочу бути в черзі.
Зник, з'явився – чи гукала?
Ти побитий, рана в серці.
Я ж пішла, я все це знала.
Хавжу Марія

Ой а на Іван Купала,
Що ж на Івана Купала?
Я тебе приворожила,
Срібні зорі в небі злила.
Чаклувала цілу ніч,
Щоб зустріться віч-на-віч.
Ти поїхав, не вертався,
А у танець увірвався,
Ще й до мене милувався…
Ой на Івана Купала
Не дарма пісні співала!
Через багаття з тобою,
Кликав ти мене з собою.
«Ой Маруся, не ходи!
Як затягне не туди!»
«Моя сестро, звеселяйся
І з мене не переймайся.»
Ой пішла я за тобою
Золотистою тропою.
І подумала ще я:
"Спрацювала піснь моя!"
Але ближче опівночі,
Слова сестри стали пророчі.
Ой сестричко, що я йшла?
Обманув як я втекла!
Ні листа і ні кабиці…
Знову зник до молодиці.
Ось на Івана Купала
Пісеньку я заспівала
І лишилася одна
Та й обдурена сповна.
Хавжу Марія

Осінній промінь впав на хвилі,
Розбушували теплі штилі.
І думи мої знов зійшлися,
Як корабелі розійшлися.
Стою, милуюсь на Дніпро,
Заводжу за вухо перо…
«Величний мій, такі простори,
Не суміщають у мінори –
Їх переносять на мольберти.»
А коли хочеться завмерти,
Мене за руку грак хапає
І гучно-гучно заволає:
«Кар-гар, кар-гар, таких я знаю.
Таких я здалеку впізнаю.»
Кричу йому: « Не маю зір!
Лиш спогади немов папір…»
Хавжу Марія

Усі лани покохаєш
І сине небо ти згадаєш,
Коли у серці стрягне куля,
Коли відмовчиться зозуля.

Згадаєш друзів й ворогів,
Буйні хвилі всіх морів,
Поля, родючії ґрунти…
Кохання не забудеш ти.

Як сонце вигріва Дунай
І сіда за небо край,
Як гучний вітер бив у очі
Й стогнали дні робочі.

І поки тобі ще байдуже,
Запам'ятай, мій милий друже:
Усі лани ти пригадаєш
Та й синє небо покохаєш.
Хавжу Марія

Живе момент, а в ньому – вічність
І тьмяні роки немов античність.
То майте…дайте сил збагнути,
Слабкість свою оминути.

Панове, спогадам ви зрадьте!
Й слово мораллю пройняте
Не забувайте ніколи,
Допоки не стане безладним у долі.

Живіть по волі, а не тлійте
У дальньому пеплі. Мрійте!
Теє і головне в житті:
Навчитись не втопати в забутті.
Хавжу Марія

Ой ненько, що я натворила?
Чого пішла до старика…
І як його я підкорила,
Що заміж тепер заклика?

Ой татку, що я думала тоді,
Коли старого покохала?
Пішла туди, де молоді,
Але його й поцілувала…

Ой сестро, що коїться зі мною?
У спогадах единий він!
Чи я являюся дурною,
Як чекаю його дзвін?

Ой милий мій, що натворила…
І що робити далі нам?
Я ще не всю траву скосила,
А ти ім'я даєш синам.
Хавжу Марія

Втомився ти жити або відчувати,
Стояти на хвилі або йти на дно…
Схилитись додолу або все здолати,
Поспішно прийнявши світ за кіно.

Втомився від спраги до мрій нездійснених
Чи, може, полону твоїх лиш думок…
Блукати мостом правил сквернених
Або цінувати кожний свій крок.

Втомився ти бити чи відбивати,
Палати вогнем чи невдалим вином…
Казати найгірше або покохати,
Бо мати повагу не є тільки сном.

Втомився від страху чи розпачу й болю,
Що ставить табу на щасливий кінець.
Ти хоч подивися на чисту волю
І поки не пізно, стримай-но свинець.
Хавжу Марія