Колись в житті проходить злива,
Колись – цвітіння гарних днів…
Бува, що смерть для нас манлива,
Але й на серці сто вогнів.

Часом здається, що втомились,
Часом, що маємо купу сил.
У деяких серця вже льодом вкрились,
А в деяких з’явилася пара крил.

Колись хочеться все забути й впасти,
Колись – заснувати найкращий проект.
Багато хто з нас не шукає контрасти,
Натомість – бачить лиш сірий проспект.

Часом ми всі не знаємо, що маємо
І від чого відмовляємось у житті.
Чіпляємося за гарні ноти і долаємо
Або щодня усихаємо у самозабутті…
Хавжу Марія

І він не думав про майбутнє ,
Тримав гітару у руках,
Кричав через пісні "Цінуйте!"
І не вагався у роках.

Він жити вміє і співає,
Сумує, радіє та кричить.
Життя у цей момент палає,
Але для інших лиш ричить…

Він не боїться не вгадати
І бачить сенс у помилках.
Життя не треба розгадати,
Достатньо подолати страх.

І він співав, творив і грав,
Хоча й було лише взуття.
І він найкраще все забрав,
Бо знав цю формулу життя…
Хавжу Марія

«Не боюся»

Не знаю ким буду, де буду і з ким поведуся,
Але точно знаю, що я не боюся…
Майбутнє, минуле, немає різниці,
Я буду і є, діставши з полиці
Моменти життя й відчайдушні картини,
Що згадую легко, і сміх мій полине,
Коли я побачу радісні зміни,
Коли не іду із собою у війни.
Тоді відчуваю себе наче сила,
Що бореться, бо від страху завила,
Як побачила зливу і дійсну мене,
Але мудрість схопила її до себе.
Тоді розумію, що все це мине,
І наступить пора, коли все я забуду.
А отже, не знаю ким буду, де буду
І з ким поведуся,
Але точно знаю, що я не боюся…
Хавжу Марія

Залишилося пʼять хвилин,
А поміж нами майже вічність…
1 міцні стіни із цеглин
У мить розбили хаотичність.

Твій погляд підкорив свідомість,
Обійми привели до тями.
Мене чекає невідомість,
Але й тебе також місцями.

Якщо судьба разом нам бути,
То повернемося сюди.
Якщо ми зможемо забути,
Мій погляд буде в нікуди….
Хавжу Марія