Це було минулим літом
Якраз під самий Новий рік
Все зацвіло рожевим цвітом
І Листопад був самий пік

Пішов я проліски збирати
Якраз і соняшник зацвів
То не став тоді чекати
Як сніг перший залетів

Поміж поля жовтого жита
Букет Конвалій назбирав
Снігом земля була укрита
Так кінець літа надихав

Якраз дерева всі обпали
Й розтаяв вже останній сніг
Кавуни на липі пристигали
Але я дістати їх не зміг

Неймовірна була спека
В сорокаградусний мороз
Тут безсильна вже аптека
Дала вже Білочка прогноз

Ігор Лівак

15.09.2025
1300-й день війни

Там, в росії вже не смачно,
Щось не те з тим "сво",
Там бензин кудись подівся,
Й ніяк їздить у село.
Щось "птахи" там розлітались,
Вибухає і горить…
І природонька примхлива,
То трясе або дощить…

Геть росія вже здуріла,
Їй би тільки воювати,
Тепер й Західні країни
Чують дотик її лапи.
Її друзі надихають,
Підбадьорюють до бою,
Забезпечують чим треба,
Щоб на Захід йшли війною.

Гидко нам на це дивитись,
Ми воюєм за своє,
Хай росія в крові втоне,
Недосяжне їм чуже.
Все ж їй треба зупинитись,
Змусять кара й небеса,
Ще й партнери допоможуть,
Загребуща в них рука.

На Америку велику
Покладали ми надії,
Сподівались на їх мудрість,
На рішучі сильні дії.
Але дива так й не сталось,
Досі в нас іде війна,
Гинуть люди – це жахливо
Й досі рішення нема…

На терезах – Україна
Хоче мирного життя,
І росія -терористка,
Ця багата та смачна.
Сумнів є, колише совість,
Все ж росіюшка смачна,
До вподоби й дуже цінна,
Тому й досі йде війна.
Галина Корольова

Ужо ведана ўсё,
Ды сказана даўно:
Дзе пісана пяром —
Ці думкі то кардон?

Ці ёсць сярод сяброў,
Хто скажа мне "Здароў"?
Адказана даўно,
На мове байструкоў.

На мове двух галоў,
На мове — языкоў,
Моваю непазнанай
з далеч чужых краёў.

Дзе веды ласы слоў —
Там вор чужых хатоў,
Даўно усім адказана
На мове байструкоў.
Михайло Нечипуренко

Тобі потрібен був час, щоб бути зі мною,
А я за той час згоріла до тла.
Ти мовчав, а я воювала з собою —
І кожна надія в мені вмерла.
Я кликала — глухо. Просила — дарма.
Твоя байдужість була моїм пеклом.
Любов — не очікування, любов — це війна,
Де я залишилась без тебе, без себе.
Анастасія Бондарєва

Очі мої тебе вже забули,
А з серця вирвати не можу.
Твої сліди у мені застигли,
Як сіль на ще відкритій рані кожній.
Я всім казала — усе минуло,
Що ти — лиш епізод з минулого фільму.
Але вночі, коли тиша глуха і кругла —
Мене стискає зсередини твоя відсутність сильно.
Ти мовчиш — і це найгучніший звук,
Від якого не сховатись ні в сні, ні в молитві.
Не твоя, і не мій цей внутрішній бунт —
А спогад, що дихає в темряві ритмом.
Я б воліла, щоб все обірвалось раз,
Ніж так — повільно, як листя опадає.
Любов твоя — як отруйний вальс,
Що грає в мені… і не замовкає.
Анастасія Бондарєва

Я закохалась в себе нову —
Міцну, мов сталь, а не тендітну.
Вогонь в мені не йде на змову,
Він рве кайдани — не за світло.
Я не спасаю тих, хто тоне,
Бо більше не кидаюсь в прірву.
Мене не кликати на спокуту —
Я не живу за чиєюсь мірою.
Анастасія Бондарєва