Руденькою лисичкою
Крадеться тихо осінь,
Он берегом над річкою
Її пухнастий хвостик.

Махнула ним над вербами,
Аж по воді листочки,
З берізоньками-сестрами
Теж бавитися хоче.

Вгорі стрибає білкою,
Слід золотий лишає
Та кожну їхню гілочку
Стрічками прикрашає.

І листя, як метелики
Уже злітає з клена.
Лисичка-осінь стелиться
Та горнеться до мене.

2018 р.

Стоїть солдат — мов тінь між днів,
На варті правди, серед снів.
Його вже вітер не торка,
Лише земля його м’яка.

В очах — вогонь далеких літ,
У грудях — біль і бронь від бід.
Він мовчки слухає нічну
Свободи пісню чарівну.

Не спить, не плаче — не для сліз
Його незламний, вічний віз.
Стоїть за нас, за кожен ранок,
За кожен вільний наш світанок.

Ні смерть, ні час його не досяг —
Над ним маячить мирний стяг.
Він в серці кожного із нас,
Він — вартовий у небесах.

Він вранці пішов — мовчки, без слів,
Там, де гуркоче вогонь серед нив.
Матір схилилася — серце тривожить,
Та обійняти вже сина не зможе.

Сонце за хмарами — світ не такий,
Птах не співає, мов світ став глухий.
В полі лиш вітер, у серці — печаль,
Він не вернувся… Лиш тиша й жаль.

В очах його — небо, у серці — країна,
Він зберігав її, наче святиню.
До останнього подиху — за мир на землі,
За тих, хто чекає в тривожній імлі.

Не кинув зброї, не зрадив присяги,
Став він легендою нашої зграї.
Пішов у бій, загинув героєм,
З честю упав, під ворожим строєм.

Він не повернувся… Але він є
В серці народу, в пісні живе.
У полі пшениці, у кроці солдата,
Він з нами назавжди — син, брат і дата.

Там, де поля мовчать під дощем,
І вітер шепоче про втрати,
Стоїть хрест з іменем — наче щем,
Що серце не може сховати.

Ім’я на хресті — як вогонь в очах,
Як спогад, що вічно живе.
У кожній сльозі, в солдатських снах
Його тінь над світом пливе.

Ти був героєм не з книжок старих,
А просто — людина з любов’ю.
Та став оборонцем для нас усіх,
Закривши собою війну, кров’ю.

Не дзвенять вже кулі, не рвуться сни —
Лиш небо над тихим полем.
А ми пам’ятаєм, як в ті страшні дні,
Ти став між життям і болем.

Тепер лиш ім’я, викарбуване в вік,
І погляд із фото з вітром.
Та поки ми помним — ти не зник.
Ти з нами навік. Ти із — світлом.

Ми — з попелу, з вітру, з залізної волі,
З молитви у тиші, з нелегкої долі.
Крізь грім артилерій, крізь дим і руїни —
Несем свою правду, ми сини України.

Не падали духом і не змерились,
Коли ворог ступав і земля тремтіла.
Ми серцем стояли, де тіла втомились —
Нескорені духом, бо правду зростили.

У кожному погляді — віра без краю,
У кожному кроці — вогонь і надія.
І навіть у темряві світло тримаєм —
Бо наша ціль — розбита росія.

І якщо тиша впаде хоч на хвилю —
Ми знову піднімемось, зболені, сильні.
Бо ми — не раби, не тіні чужини —
Ми — нескорені, ми — Україна!

На схилах надії, у зорях тривоги,
Зростають свободи живі береги.
Нескорений дух, де тернисті дороги,
Підносить над світом свої стяги.

У серці палає вогонь незгасимий,
У погляді — віра, що шляхом іде.
Ми — діти землі, що цвітуть як калина,
Де правда крізь кулі й залізо зійде.

Крила свободи — це наші герої,
Що впали, щоб ми знову стали з колін.
Вони не вмирають — живуть із тобою,
У пісні, у слові, у грому вершин.

Ми — воля, ми — світло, ми — кров непокори,
Нас буря не зломить, бо ми — у вітрах.
І навіть у ніч найтемніших історій
Свобода злітає на сильних плечах.

Стоїмо під вітром і дощем,
Серед куль, що свистять в імлі,
Серед болю, страху й ночей —
Ми незламні на цій землі.

Стоїмо, бо віримо в правду,
У свободу, у мирний час.
Хоч за крок — невідома зрада,
Та любов не покине нас.

Стоїмо — бо серце гаряче,
Бо в очах — Україна жива.
І молитва у грудях плаче,
Йдуть за нами слова й слова.

Стоїмо — бо віра не згасне,
Бо за нами — діти й батьки,
Бо майбутнє твориться власне
У вогнях цієї ріки.

Стоїмо — не впадемо ніколи,
Нас не зломить навіть біда.
За країну, за рідну мову —
Йдемо крізь усе — до Хреста!

На передовій — не лиш кулі свистять,
Там мрії крізь вибухи дихають в такт.
Там юність тримає у серці тепло,
І навіть у пеклі — добро не спекло.

Там зорі не сплять, а в очах солдатів,
І небо мовчить, як молитва у тата.
Там кожен світанок — не просто пора,
А шанс на життя там де злії вітра.

На передовій — не лише броня і сталь,
А фото в кишені, де мама й рідня.
Там слово «люблю» — мов талісман,
І спогад дитинства — хоть уже ветеран.

Ми тут за життя, за майбутнє й сім’ю,
Щоб діти не знали, як іти на «війну».
І навіть коли навкруги лиш біда —
На передовій — там живе доброта.

Черемух цвіт немов дурманить,
Й бузок квітує біля хат,
Неначе в білому тумані
Немолодий, вишневий сад.

Злітають лАстівки над дротом,
День небо хмарами снує,
Далеко, там десь, за болотом,
Зозуля голос подає.

Враз день дощем
веснЯним вмився,
Пробігся вітром скрізь, де міг,
І пелюсткАми постелився
Поміж травою, край доріг.

13.09.2025.
Ганна Зубко