День, коли закінчиться війна. g
День нашої перемоги. c
День, коли усміхнеться вона, B
А він поцілує її скроні. A

День, коли закінчиться війна g,Es7
День нашої перемоги. c+g(es),B-A
День, коли усміхнеться вона, B/d-B7
А він поцілує її скроні. A/F, A-Aes

Фон: ми, ми
Починаєм цінувати, коли втрачаємо, h
Ми не цінуємо те, що зараз маємо. G9/D7(#)
Скільки можливостей і часу вже згаяно, E
Маєм, що маємо. Маєм, що маємо. D,Cis-C

Немає часу на журбу,
Потрібно хорошою робить русню.

Єдине бажання живе зараз в мені –
Побільше дохлої русні..

Ти така вродлива,
Серцю моєму завше .
І посмішка твоя така красива,
Я на небі, коли ти щаслива!

Перемога сьогодні є в кожному з нас,
В щоденній праці для досягнення спільної мрії.
Потрібно єднатись в цей складний час,
Не кидатись промовистим словом, а підтверджувати його в дії.

Підтримати, вислухати, посміхнутися, підкласти плече,
Волонтерити, задонатити, спитати: “як ти?”
Чи ти в соціальній квартирі, чи навколо все горить і піт пече.
Потрібно далі стояти, боротися, далі жити.

Кохання може руйнувати,
кохання може зцілювати.
Коханню підвладне все,
головне не переставати мріяти.

Мрії ведуть до дій

Потурай серцю, не сердься,
Коли зазнаєш невдачі – не плач ти/йди дальше.
І через всі ці негаразди, в цей час ти
Стаєш тільки сильнішим, мудрішим.

Досвід набувається крізь рани,
Стер підошву, шукаючи свої храми.

Щоденні молитви про щастя людини,
З якою хотілося прожити життя, але вже не буде ні днини.
Пригнічує усвідомлення того, що сталося,
І спогади про те, як сильно і ніжно кохалося.

День за днем – ідуть роки,
Лиш з голови нікуди не зникають спогади.
Розбиті на дрізки рожеві окуляри,
І сонце в душі заховалося за хмари.

Але ніщо не погасить внутрішнього світла,
Вже давно скотчем заклеєні всі рани та вікна,
Лиш би ще разочок заглянути їй у вічі,
І забрати цей погляд із собою у вічність.

Все колись стає історією,
Вічність на землі годі і шукати.
Варто в пам’яті своїй карбувати хронологію
Подій, тривог, героїв, втрати.

Бо ніколи цього нам не забути,
Ніколи вже не буде, як раніше.
Аби тільки було з ким поруч бути,
З кимось рідним, з ким життя миліше.

Самотнє місто, хоч людей мільйони
Вирує коханням, якого вже немає.