Червоногвардієць, Третя Рота – нині частина міста Лисичанськ.
В полоні його мали розстріляти, готувався до самогубства, написав передсмертну записку.
Художник слова
Чи знали ви, що в оригіналі вірша В.Сюсюри “Любіть Україну” (вперше опубліковано у 1944 р.) замість звичних нам:
“Між братніх народів, мов садом рясним,
сіяє вона над віками…”
“Без неї — ніщо ми, як порох і дим,
розвіяний в полі вітрами…”

“Для нас вона в світі єдина, одна
в просторів солодкому чарі…”
“Для нас вона в світі єдина, одна,
як очі її ніжно-карі…”

“в грому канонад, що розвіяли в прах
чужинців в зелених мундирах…”
“в огні канонад, що на захід женуть
чужинців в зелених мундирах…”

“Любіть у труді, у коханні, у бою,
як пісню, що лине зорею…”
“Любіть у труді, у коханні, в бою,
в цей час коли гудуть батареї
Всім серцем любіть Україну свою,
і вічні ми будемо з нею!”

Особисто я – не знав, тому що в школі мене вчили “інтернаціональній” версії вірша, редакції 1951 року, після радянської цензури. Надіюсь, що за сьогоднішніми навчальними планами вчать оригінал. Наратив “братніх народів” насаджується нам вже не одне століття, і щоб вижити українські культурні діячі мали або йти проти себе та підпорядковуватись тотальній цензурі на користь партії, або іммігрувати, хоч це було дуже складно. У всіх інших випадках нашу інтелігенцію або репресовували, або вбивали (навіть не знаю, що з цього краще).
московія досі має на меті знищити нашу націю та ідентичність, але ми не дамо цього зробити, завдячуючи та підтримуючи ЗСУ, відроджуючи і розвиваючи власну культуру.
Отже, нам потрібно викинути і стерти насаджені наративи та “радянську цензуру” з усієї творчості наших митців та головне – зі своєї свідомості, аби будувати процвітаючу Україну.

але ми знаємо, що “без неї ніщо ми – як порох і дим”. І хоч як складно не було б, потрібно “любити у труді, у коханні, у бою, в цей час коли гудуть батареї”.

Буду вдячним за поширення допису та діліться творчістю, яку потрібно декомунізовувати. Зробімо це разом!

P.s. Аранжування, написане в 2020 році, знайдене в шухляді та можливість посидіти за роялем породили цей запис.

Щастю немає меж,
Коли зустрічаєш близьку людину до душі.
Головне, щоб і вона в цей момент зустріла теж,
Бо кохання мертве, коли хтось – так, а інший – ні.

Я загубив себе. c
Втративши тебе. Es
Не варто так кохати,. Aes
Безмежно кохати. f, G

Твій смак
c, B, f, Aes
Пр. Не забуду ніяк
Твій смак

Я так і не зробив тобі пропозицію,
Не зробив ніщо.
Ти обрала серцю моєму опозицію,
Ще би знати за що?

Не встиг зробити тобі пропозицію,
Може і на добро.
Це допомогло побороти стагнацію,
А тобі і так всеодно.

Дарував тобі квіти, с
тішились наче діти, В
Не знаю де спогади тепер свої діти Aes, g

Життя удвох ми хотіли прожити.
c, H, Aes, f-g

Радію болю в серці,
Бо значить ще живий.
Не кохають тільки мерці,
І ті, хто в душі понурий.

Коли зашнуровую свої берци,
Відчуваю подих вітру молодий.

Кохання тануло разом з снігом,

Турбото і втіхо душі моєї,
На шляху до тебе подолаю усі гори і скелі.
І прийшовши – побачу лиш твою відразу,
Чому не зрозумів я цього одразу?

Чому не збагнув, що все в житті плинно?
Що не варто кохати до безтями, невинно.
Лиш дотик та погляд мають чарівну силу,
А тільки через телеграми – кохання гине…

Чи то я настільки невправний у слові?
Що не зміг передати палкість свого кохання?
Хоч ти і кажеш: “Справа не в тобі”,

Все, що людині потрібно – це
бути комусь потрібним,
Бути кимось почутим,
Бути комусь вірним.
Бути хоч кимось не забутим.

Бути комусь теплим,
Бути комусь рідним,
Бути для когось дотепним (не мертвим),
Бути комусь потрібним.

Все, що людині потрібно – це
бути комусь потрібним,
Бути кимось почутим,
Бути комусь вірним.
Бути хоч кимось не забутим.

Бути комусь теплим,
Бути комусь рідним,
Бути для когось дотепним (не мертвим),
Бути комусь потрібним.

Я знайшов свою панацею,
Її звати музика і я живу нею.
Вона живе в мені, а я – в ній,
І я разом з нею крокую до мрій.