Розірвані хмари — мов крики землі,
Горять горизонти у чорній імлі.
Залізом і болем пронизано час,
Сльоза у матусі — мов рана для нас.

Спинилось дитинство в розбитій хаті,
Солдати у сні не встигли встати.
І тиша кричить так, що серце щемить,
А пам’ять усе ніби рана, болить.

Та світло не гасне, в очах ще вогонь,
За волю і правду, за наш батальйон.
Встає Україна з попелу й ран —
Ми непереможні , хай знає тира́н!

У землю вгризся мокрий бліндаж,
Заснув під стріхою мертвий пейзаж.
Над головою — зорі, як біль,
В тиші в окопі — вижити ціль.

Немає свисту, немає атак,
Лише димить цигарка в руках.
І кожен звук — як з іншого світу,
Тут вже минає не одне літо.

Солдат мовчить. Молиться вмить.
Про Бога, щоб вижити, про те, що болить.
Про тишу цю, що страшніша за грім,
Бо знає — його чекає сім’я, та рідний дім.

Мить — і здригнеться небо й земля,
КАБи знову бомблять поля.
А поки — тиша. Холод, вогонь.
Окопи мовчать. Чекають… ворон.

Бажаю здоров’я, солдате мій брате,
Щоб міг ти додому живим повертатись.
Хай рани — тіла, і рани душі —
Зціляться в тобі, в обіймах, в тиші.

Бажаю здоров’я усім, хто в окопах,
Хто землю тримає у пальцях жорстоких,
Хто ніч без промінчика світла тримає
І серцем від кулі дітей захищає.

Бажаю здоров’я матерям, що не сплять,
Що в молитвах сина чекають назад.
Бажаю і тим, хто в тилу проживає,
Хто словом і ділом допомогає.

Здоров’я — це щастя, що часто в ціні,
Коли над тобою ракети, вогні.
Нехай переможе любов, а не зброя —
І кожен отримай святе: Здоров’я !

Я хочу з тобою назАвжди,
Спаливши позаду мости,
Безмежно й шалено кохати,-
Бо щастя для мене – це ти!

Я хочу з тобою за руку,
Я хочу пліч-о-пліч іти.
Здолати печаль і розлуку,-
Бо щастя для мене – це ти!

Я хочу з тобою навіки
На хвилях кохання пливти.
Купатися в ніжності ріках,-
Бо щастя для мене це – ти!

Знов боса берегом іду,
З трави збиваючи росу,
Не відчувають ноги, ні,
Бо не насправді, уві сні.

Тої напитися б роси,
В чобОтях, босою пройти,
Хоча смаку не пригадаю,
Та і чобіт давно не маю.

Відчути б вітер в сні, обняти,
Руками хвилю упіймати,
Дощі і тихі, і шумні
Нехай би падали вві сні.

08.09.2025.
Ганна Зубко

Малює осінь, прикрашає,
Рудими стЕжками веде,
Ніч прохолодою вкриває,
День павутиною плете.

Хитнулась гілка, впав листочок,
А ось і другий, третій вслід,
В знайомий берег звів горбочок
В кущисте зілля між боліт.

Де шелест верб понад водою,
Між очеретів, осоки,
Прикута тишею постою,
Нові збираючи думки.

Качки сполохали враз тишу,
Пробігла хвиля по воді,
Малює осінь, відгук лишу,
Сипну у вірш коментарі.

08.09.2025.
Ганна Зубко