Холодний фільтр для теплих слів,
Закриті двері для доброти.
Пекучу любов надією своєю
Знов розпалила в мені ти.

Я щиро радий нашому знайомству
І тим двом рокам, коли разом ми були.
Я кажу: «Пробач, кажу: не плач, знаю — не просто,
Зруйноване щастя заради чогось,

Заради недосяжної для мене мети».
Я прошу пробачення, не маючи надії
На порозуміння з твоєї сторони.
Це факт — егоїзмом своїм зруйнував твої мрії

І посадив насіння ненависті в твоїй крихкій душі.
Люблю тебе, навіть попри те, що я тобі гидок.
Люблю — і буду надалі складати про тебе вірші.
Степан Кузненко

залишив:

⸻

Вже п’ятий рік, як ти пішов,
Ні слова не сказавши.
Між ними місця не знайшов,
Бо я їм був не по душі.

Вони не знають, що ти для мене
Був надією, і в самоті мене ти лишив.
Вже п’ятий рік, як тебе немає,
Думки про тебе не стихають.

Хоч жив ти недостойно і в рай ти не попадеш,
Але я хочу чути раду, яку мені не скажеш.
І більше слова я не почую від холодного граніту,
Холодним став і ти — земля тебе забрала.

Не кинув ні сльози, але ти вже не взнаєш,
Як треба ти мені, тебе не вистачає.
Я знаю — ми не бачились і часто не говорили,
Знаю, ми чужі, і ділить нас могила.

Хотів би, щоб ти вернувся,
Мені є що розказати,
І в час тяжкий попрошу в тебе раду,
Хотів би тебе теплого, дядьку, сильно обняти.
Степан Кузненко

Світ навколо хаотично рухається в прірву,
Тобі здається, що не дістанеш до дна.
Але ми вже там, на самому дні —
Як же швидко затягнула вона.

Вже не вибратись із прірви
Ні тобі, ні мені.
Світ навколо зійшов зі шляху,
І в ньому погасли вогні.

Давно вже нам ясно:
Зруйновано все, що трималось
На слабкому цвяху ідей про потребу у війні.

І все минуло — часи поваги,
Коли на тебе, герою, звертали увагу.
Пізно збагнувши, ти купуєш її —
Пляшку горілки, провідник до хиткого шляху,
Кінець якого буде на дні.

І рюмка за рюмкою стають стаканом,
Горем наповненим — він не загоїть рани,
Які ти отримав заради чужих мрій.
Ти знаєш прекрасно: жив в обмані,
Який нав’язали тобі багатії.
Степан Кузненко

мій любий Лікарю, усе ж,
це Я
перед Тобой загублена.
перед Тобой німа.

усе така ж наївна,
така ж дитяча, хоч складна.
була.

новин багато, ще більше справ
хоча б одну годину
дозволь побути коло тебе
лиш дай наблизитись, хоч раз.

друзі, звісно що, не більше
і як я думати посміла,
що зможу втриматись з тобою довше аніж
зможе тіло?

а ні, стривай.
хіба моє те діло?
шукати ключ, якусь там запчастину
якої в пазлах почуттів тобі не достає?

а може все там є? не знаю вже
хто з нас дефектний нині?
чи я, що у любовному обмані
своїх думок опинилась?
чи ти, що це спостерігав
і ані слова не сказав, лишень
приймав, приймав, приймав…

Карина Кащенко

Світ навколо хаотично рухається в прірву,
Тобі здається, що не дістанеш до дна.
Але ми вже там, на самому дні —
Як же швидко затягнула вона.

Вже не вибратись із прірви
Ні тобі, ні мені.
Світ навколо зійшов зі шляху,
І в ньому погасли вогні.

Давно вже нам ясно:
Зруйновано все, що трималось
На слабкому цвяху ідей про потребу у війні.

І все минуло — часи поваги,
Коли на тебе, герою, звертали увагу.
Пізно збагнувши, ти купуєш її —
Пляшку горілки, провідник до хиткого шляху,
Кінець якого буде на дні.

І рюмка за рюмкою стають стаканом,
Горем наповненим — він не загоїть рани,
Які ти отримав заради чужих мрій.
Ти знаєш прекрасно: жив в обмані,
Який нав’язали тобі багатії.
Степан Кузненко

10.09.2025
1295-й день війни

Ось і висновок вже маєм
Від китайського турне,
Дрони знову і ракети
Небо вкрили нам нічне.
Запустили ці бляшанки
По українським містам,
Ні, їм мало… Ще й полякам,
Щоб і їм не сталось там.

Боже мій! Які паскуди?!
Нащо так себе вести?
І що далі, як там буде?…
Жалюгідні москалі…
Зло розширює кордони,
Але досі світ мовчить,
Не дзвіночки це, а дії,
Від російської мети.

Із страхом живе Європа,
Тут й Америка слабка,
А у зла рука велика,
І страху в очах нема.
Україна поміж вами
Гордо відсіч їм дає,
Без вагань, страху і з болем,
Переможно меч несе.
Галина Корольова

пройшла всю набережну я
що розтяглась уздовж Дніпра
була у парку, що Шевченка
носить гордо прізвище-імʼя

вглядалася в трамваї, тролейбуси
все – зря
мільйон людей довкола
ще більш облич, ти ба…
Тебе – нема.

віддала себе, але кому?
сама не знаю, і тому
бовтаюсь містом, як чумна
і знаю точно – не Твоя.
усẽ дарма, ŷсі дарма.

як хвора вилікуватись хочу
одужати, щоб раз і назавжди
але не знаю, чи я зможу
змиритись.
але я мушу.
Карина Кащенко