Відлетіли янголи до неба,
Будуть бавитися там вічно.
А на гойдалці лишився ведмедик,
Самотою йому незвично.

Як збагнути, де поділися діти?
На майданчику – купами квіти.
Копиці іграшок в пісочниці через край –
Недобрий врожай.

І що тепер? Як тепер? Як ви там, янголята?
Вам там не холодно – там, де ви є?
Де ви є?..
Ти ж моє сонечко… Ти мій хороший…
Анна Некрасова

Треба спати лягати у "красівих" трусах,
Щоб, коли прилетить, і загинеш, а потім тебе відкопають, –
То нехай відкопають тебе у "красівих" трусах,
З-під руїн най дістануть тебе у "красівих" трусах.
Треба смерть зустрічати у "красівих" трусах.
Анна Некрасова

Знову сонце зійшло, і знов сонце сіло –
А я не бачив того.
Знову день минув, і жодної звістки з небес
Від Бога Святого.

А на заході сонця примари встають
І клубочаться хмари.
От розумники! певне, будують світи,
Або ж навпаки: то руйнації чари.

Але ж ні! Ніякої руйнації там
І жодного будівництва немає.
Це просто вечір тупий
Землю попелом засіває.

І ще дещо я про себе збагнув:
Шукаючи вашу копійчину, свого динарія втратив.
А чорт у мене стоїть за плечима,
І регоче, рогатий.

Анна Некрасова

І за що нам ця біда?
Втрати рідного житла,
Втрати сенсу на життя,
Втрата радості й тепла…

Гинуть діти і батьки,
І горять… горять дахи.
Чорна смуга — на віки,
І не дітись нікуди.

Опустились в батька руки:
Не приїде син з війни.
Не побачить більше мати,
Не почують дітлахи.

А у школах в Україні
Маленькі дітки — молодці:
У підвалах світ впізнають,
Малі герої ростуть з них.

Волонтери — крила тилу,
Їхня сила — в щирім ділі.
Ризикують своїм тілом,
Щоб зробити добре діло.

А в лікарнях — лікарі:
Не лишають пацієнтів,
Не тікають від сирен,
Не залишать наодинці.

Кожен з нас — це сила, мужність,
Кожен з нас — це є герой.
Не забудьте своє місце,
Будьте завжди на вітчизні!

Ірина

Тихо мати на порозі,
З нетерпінням сина жде,
Що з війни вже як пів року
Має прийти на кінець.

Але тут його товариш, вірний, сильний побратим,
Тільки лист в руках тримає
І тій мамі мовить з ним:

„Я живий, чекай і далі,
Я приїду на весні.
Дуже хочу обійняти,
Але тут — жахи, жахи.
Дочекайся ти мене,
Я тебе благаю,
Я приїду, обіцяю.“

Тут сльоза вже на щоці,
Мати рукавом стира.
Але мати на весні, на порозі, — вже нема…
Ірина

В житті завжди чогось не вистачає

В житті завжди чогось не вистачає,
Не може бути так, щоб все було,
Людина кожну мить чогось бажає,
Але ж не можна мати усього!
Нас переслідує бажання бути першим,
Найкращим, розумнішим за усіх,
Не дивлячись під ноги, ніс задерши,
Втрачаємо здоров’я, як на гріх.
Затьмарює нам заздрість часто очі,
У когось є, а я ще не придбав,
Стає так важко, що ламають корчі,
І думка зразу: «Дідько б всіх забрав»!
Втрачаємо за статусом в гонитві
Ми те, що головним є у житті,
Повинні ми радіти навіть миті,
І те, що є моменти чарівні.
Не той щасливий, хто в житті все має,
У кого, як то кажуть, «з горла пре»,
А той, хто собі чітко уявляє:
Він – обраний, бо він на світі є!

Віктор Мартинов