Ти можеш уже не вірити мені
Давай біжи! Не озирайся!
У вечорах липневої скорботи
Так і не змогла віднайти щастя

А ти пішов. Та я не одиначка
З собою я залишила любов.
Твою? Свою? То була лиш гарячка?
Невже я обпеклася нею знов.

Не згадуй більше, голови не мучай
Від того що ти сам відрік
Бо у вечорах липневої скорботи
Мене лиш сум позастеріг
Настасія

Від кого буде перше слово?
Хто ми є одне для одного?
Голосніше я не крикну
Не змахну сильніше крилами
Що ти згадаєш — те я забуду
Що ти напишеш — замалюю бо
Пройти не можна – вхід закритий
Усі ключі я мала викинути
Уверх по сходах та я на першому
Не чую більше свого серця бо
Вже там де стукіт зосталась лінія
Нас поховала людська опінія…
Настасія

Ти спитаєш мене чи люблю я?
Дай довести мені що всім серцем!
Коли сонну зранку цілую,
До тих пір поки ти не проснешся.

Ти спитаєш «Чи кохав я колись?»
Відповім «Як тебе, вже нікого не зможу».
Бо з тих пір як душі сплелись,
Я поринув в тобі безбожно!

Ти промовиш «Як сильно ти любиш?»
Від питання німіє пульс крові!
Адже крила що ти дала колись
Вимірюють розмір любові!
Микита Пєх

Світ побудувати без корупції неможливо,
Як і людині, живучи серед грошей, ціну бідності взнати.
Світ, який чесний,
У якому не будуть по гаманцю тебе обирати, —
Неможливо в такому світі жити
І просте життя в ньому полюбити.

Не хватить розуму людству це усвідомити,
Що світ без корупції несе в собі клопоти.
Корупцію можна подавити, можна контролювати,
Але не відмінити.

Можна гадати, хто вовк, хто вівця,
І хто в крадіжках не має кінця.
Там, де корупція, там рівності місця.

Де всюди нещастя — завжди вона.
Корупція — вона як наркотик:
Не зможеш зупинитись, якщо спробуєш на дотик.

Степан Кузненко

Зелені міста
Огортають покоєм,
І сонячне світло
Лікує від болю.

Порожні парки
На щось натякають,
А я з птахами
Думками кружляю.

Тут мої сни,
М’ятно-меланхолійні,
Зцілюють рани,
Дитячі й незмінні.

Камуфляжні душі
Розбивають серця
Світлих дівчат,
Що живуть в цих місцях.

Mars 𖤐
Маша Симоненко

Я, живучи в світі мертвих без думок,
Я воскресіння пізнав.
Мені відкрились знання і думки, про які я уяви не мав.

І мертвим, ходячи в тьмі думок чужих,
Промінь логіки до мене на очі попав.
Ліг мені на зіницю просвітним мотивом —
Думати самому, а не колективом.

І почув я слова засудження та заздрості
Із-за того, що думав не так, як всі.

І знову, і знову мене рвали на шматки сумніви
Про ясність ідей, відкритих мені.

І я, хоча сам того не бажаючи, став жертвою, над прірвою блукаючи.
Задивлятися в неї я боявся,
Бо знаю — зірвуся і рухну на дно.

Знаю, що не дар, а прокляття воно —
Ясна думка і уважність очей,
Те, що розпалює відторгнення до людей
Степан Кузненко

Ми живемо в світі без надій,
Із жорстокістю на кожному кроці,
Вічно блукаючи шляхом мрій,
І тонучи — змиває нас у відчайдушному потоці.

Лишаючи спогади про сяйво наших зірок,
Здобуваєм у собі сили, щоб, вийшовши з нього, зробити по суші крок.

Так ми прокляті, і цього не змінити,
Ми — люди, що живемо ідеєю єдності,
І не вийде нас замінити.

Степан Кузненко

У світі багато існує країн,
Багато морей, річок і долин.
Але є одна- там де мова співуча,
Земля там родюча, калина квітуча.
Як матір дитині потрібна вона
Рідна, незламна країна моя.

Ти з Украіни- завжди памʼятай!
Мовою рідною ти розмовляй!
У цілому світі де б ти не був-
В тобі живе козацький наш дух !
Олена Гурʼянова