Що можу я, проста людина,
Як відвести від людства зло,
Як захистити Україну,
Як знищить ворога, його щоб не було?!
Всевишній Боже, дай підказку,
Напрвв на шлях, що, як робить,
Пошли свою нам божу ласку,
Ми прагнемо у мирі жить.
Щоб повернути із полону,
Тих дужих, юних хлопчаків,
Які відчувши в нас загрозу,
На захист стали, як один.
О, Боже, дай терпіння, щоб подолати оце зло?
Як повернути дітям батька?
Якого довго не було?…
Як матері, яка страждає,
Вернути повну ту сім’ю,
Яку війна безжально вкрала,
Одна лишилась на віку?
О, Боже, що, направ робити?!
Як подолати цеє зло?!
Ми прагнемо у мирі жити,
І хочем, щоб війни більш не було .
24.08.2025

Оксана Колесникова

Колись і я писала вірші,
Усе кацапською звучало,
А українську забувала,
А в тім, її я і не знала.
Великі Лермонтов та Пушкін,
Були тоді мені близькі,
А своїх , рідних, українських ,
Читать було нам не з руки.
Тарас Шевченко, Симоненко,-
Які слова, які рядки?!
Ліна Костенко, Леся Українка,-
Це зараз все читаєм залюбки.
На саме дно покинули російське,
Ми дітям не читаєм "сказки",
Тепер вивчаєм українську,
І пишемо вірші прекрасні.
14.08.2025

Оксана Колесникова

Свята церковні теж святкуєм,
Але за тим календарем,
Де Сина Божого шануєм,
Де просто молимось,- живем.
Ми з ворогами і до Бога?!
Та ні, не той в нас час,
Ми молимось, щоб перемога,
А ворог тільки нищить нас.
В минулому уже часи ті,
Коли ми звалися братами,
Цей "брат", нещадно нищить нас,
Тепер вони звуться катами .
Тепер у нас той календар,
Де з ворогом по різні боки.
У нас тепер є свій вівтар ,
Й молитва, лиш до перемоги.
У кожного в душі свій Бог,
У кожного свої молитви,
Ми не даємо більше в борг,
Ми хочем миру,в не битви.
Незнаємо які борги?
Що ворог нищить нас щоднинии.
Але все бачить в небі Бог,
Розплата буде, буде справедлива.
Як можна нам молитись в храмі,
Де "брата" руки у крові ?
Брати де чорта прославляють,
У себе, у своїй москві.
Братами більше ми не будем!
Дорога в кожного своя.
І прославляти Бога будем,
Земля хай наша розквіта.
14.08.2025
Оксана Колесникова

Я думаю, що скоро буде Мир,
Знов буде в нас. блакитне небо,
Із нашої землі полізе звір ,
Полізе до росії, бо таких звірів не треба.
Нехай живуть собі, як хочуть.
А ми так хочемо лиш миру,
І ще не хочемо ми смерті,
Не хочемо в сиру могилу.
Нам затишно в своїй домівці,
В саду чи в себе на городі,
На березі свого Дніпра,
Дивитись треба по погоді.
У нас такі є краєвиди,-
Де любо просто відпочити,
Ні на Мальдіви, ні в Єгипет,
Нетреба нікуди летіти.
У нас свої місця курортні,
Де є своя комфортна зона,
Посидіть просто на газоні,
Почути звук акордеона…
14.08.2025

Оксана Колесникова

Між нами тиша, холод, непорозуміння…
Раніше говорили ми про все,
Тепер з’їдає душу лиш сумління,
І розуміючи хто ворожбу несе.
Свого царя піднесли ви до неба,
Себе він всемогутнім величає.
Йому пошани й спокою не треба,
Він просто все руйнує й убиває.
Але до чого ваш правитель?!
Завжди з тобою були дружні,
Згадай душі рідну обитель,
Де ми одна одній були так нужні…
Усе пройшло…Хіба ти це забула?
Забула, верби, наш "клинок",
Згадай, сестра моя, прокинься!
Хай буде це лиш тільки сон.
Тебе неначе підмінили…
Що сталося мені скажи?!
А може тебе опоїли
Ці нелюди, ці вороги ?!
Згадай! Усі щасливі наші миті,
Згадай сестру старшу, мене,-
Ми брата правда поховали,
Але згадай, згадай усе!
Хіба можливо це забути?!
А далі як з оцим всим жити?
Жить так і просто все забути?
Чи просто все похоронити?
Ріднеку серцю ту хатину,
Де мати нас завжди чекала,
Де ми усі, як бджоли в вулик,
З’їжджались туди раз на рік.
Сестра, хіба ти це забула?
Достукаюсь я всеодно, повір.
Ми всі такі, як і раніше,
Цінуємо все навкруги,
І пам’ятайтаємо ту хату
Де у дитинстві ми жили.
Побачити рідне подвір’я,
Невже й за ним ти не скучаєш?
З криниці витягти водиці,
Із гілок вишні випить чаю.

Ставок і кладка через річку,-
Це стерти з пам’яті не можна!
І у косах червону стрічку,
І коло хати матіолу…
Хіба за цим ти не сумуєш?
Тоді щасливі дні жили.
Я вірю, ти усе згадаєш,
І буде все, як і тоді…

13.08.2025

Оксана Колесникова

І знову на порозі осінь,
Вона все золотом покриє навкруги,
Не хочеться нам золота і зовсім,
Нам би хотілося щоб в мирі ми жили.
Хотіли б ми, щоб все було в нас як раніше,
Щоб ми забули вий сирени,
Нічого не бажаєм більше,
Ми мрієм бачити блакитне чисте небо.
У вирій птиці щоб летіли,
Кружляло тихо листя клена,
Щоб діти всі були веселі,
Весною, щоб було усе зелене…
Щоб все було, так, як годиться;-
Зима, зимою, літо,літом,
Вночі, щоб прогулятись, як не спиться,
І Мир, щоб правив тільки світом.
Весною, щоб сади буяли,
Хай буде й осінь золота,
Хліба, щоб в мирі дозрівали,
Життя було щоб, як вода.
Життя прозоре, чисте, свіже,
Із смаком осені на смак,
А вий сирени вуха ріже,
І не дає нам мріять так…

07.08.2025

Оксана Колесникова

Хіба ж хотіли ми війни?
Хіба хотіли ми, щоб нас отак спасили ?
Хіба ви є спасителі? Ви нелюди, кати!
Зненацька, підло, спокій наш украли.
Як ходите ви по землі?
Чи вас не жінка народила?
Ви просто м’ясо для кремля,
За підлу кару, буде всім могила…
І у вас мабуть зростають діти,
І мріють про щасливе майбуття,
Мабуть дружини ваші теж саджають квіти,
І мріють теж про тихе та спокійнеє, життя.
Чому прийшли ви в Україну?
Хто кликав вас, мені скажіть?
Покинули свою ви московщину,
Щоб що? Щоб "денежок срубить"?..
Вам платять нелюди, московськії тирани,
Кроваві гроші користі не принесуть,
Пройде колись цей час, загояться всі наші рани,
І наші діти вам ще віддадуть…

Оксана Колесникова

Не знаєш ти, наша сестра,
Як страшно нам чекати смерті…
Ваша "велікая страна",
Без жалю б’є- живих і мертвих.
Як важко нам дивитись тут,
Як все по малу умирає,
Як люди в сховищах живуть,
Багато,- просто виживають.
Якби могла ти знати правду,
Змінила б все ти в одну мить…
А так, живеш ти так далеко,
І наша правда може просто вбить…
Колись було у нас блакитне, чисте небо,
В якому часто бачили літак,
Тепер лиш бачимо ми дрони,
Замість птахів,- ракети там летять.
Така сестро, у нас реальність…
Ваша "велікая страна", хоче забрати наше щастя,
Нашу країну, яка так цвіла.
Вбиває мрію і надію, руйнує усе навкруги,
Та хто такі ви, підлі тварі, ви нелюди,
Ви просто вороги!
Життя забрати? Ви його давали,?
Ви сидите там у кремлі
Щоб ваші путінські лакеї, подохли в себе у москві. Страшний той суд не за горами.
Незнаємо, чи доживем,
Але повиростають наші діти,
І помста буде, якщо навіть й ми помрем…
26.07.2025

Оксана Колесникова

З тобою було у нас всього;
І бідували і раділи.
Та ми й не знали ще того,
Як швидко ми в житті старієм…,
З тобою майже все життя,
Була любов, були і сльози,
Але немає вороття,
У ті часи де молодості роси.
Як швидко промайнув той час,
Коли кохали і були щасливі,
Тепер у всіх безсонні ночі,
І сльози горя ллє дощем, як злива.
Живем удвох. Надія лиш на себе.
Бо у дітей своє життя, турбота,
Нам треба сподіватися на себе,
Бо у дітей передусім робота.
У нас з тобою зараз цей період,
Віддати себе без останку,
Із задоволенням траву косити,
Спокійно посидіть на ганку.
Спішити більше нам не треба,
Що треба,- ми уже зробили …
Лиш тільки наші доні щастя,
У Бога ми не попросили…
07.08.2025
Оксана Колесникова

Кати, вандали,’, вурдалаки,
Як ходите ви по землі ?
Чим мертві душі завинили, ті, що лежать на цвинтарі?
Воюєте? За що? Скажіть нам?
Раби ви. Просто саранча.
Померлий люд, як можна вбити ?
Який помер і спочиває…
Вони несли якусь загрозу?
Вони стріляли у ваш бік?!
Та ні. Це ваш палач відчув погрозу,-
Ракетою поцілив у їх бік…
Вас проклинають і живі і мертві!
Ви знайте, вирок прийде всім.
За всі руїни і за наше пекло,
Яке з усмішкою несете до нас у дім.
Пощади не просіть, її не буде!
Прийде той час, повстануть із могил!
На тому цвинтарі ті люди,
Чиїх ви зруйнували вічний дім.
І в день, коли вершитись вирок буде,
Жалю не буде! Ви в нас вбили все!
Коли прийде той час і мирне сонце буде,
І Україна наша розцвіте!
24.07.2925

Оксана Колесникова